Дивна річ людська пам’ять. Які тільки асоціації не видобувають з її глибин давно забуті події, вчинки чи навіть настінні написи.
У радянські часи в Галичині публічні святкування Різдва Христового суворо заборонялися. Школярів у ці дні додатково завантажували різноманітними заняттями, партактивісти з вчителями вечорами патрулювали вулиці, біля церков цілими днями тупцювали фанатичні борці з «опіумом для народу». Студентів відчисляли з вишів тільки за спробу заробити колядуванням якусь копійчину до своєї мізерної стипендії чи пампуху до скромного спудейського столу.
Мій добрий приятель, в ті роки студент вокального факультету Львівської консерваторії, а в майбутньому професор і народний артист України Володимир Ігнатенко, під великим секретом якось дав мені послухати платівку Івана Семеновича Козловського, де для конспірації з одного боку були записані якісь арії, а з другого, під невинними назвами, чудові українські колядки. Мене, заводського роботягу і ще кількох відчайдухів із сільського церковного хору, комуністичні передріздвяні репресії не надто лякали. Як на ті часи, ми зважились на зухвалий вчинок. А був це кінець п’ятдесятих років. У центрі Львова, на так званій «клюмбі», міська влада ставила новорічну ялинку, та вже 2-3 січня її терміново розбирали, щоб, бува, не прийшов хтось до неї з вертепом чи шопкою. Обіч ялинки біліло натягнуте між двома деревами полотнище з написом: «Соблюдайте тишину, не мешайте трудящимся отдыхать!».
Але навіть у ці кілька днів ялинкового буття то тут, то там, явно аматорськими голосами, хтось таки пробував заколядувати, а перехожі їм несміливо підспівували. Аж раптом, просто під ялинкою, потужно залунало — «Нова радість стала...». Десятки львів’ян кинулися на звуки колядки, кілька молодих і сильних голосів приєдналися до імпровізованого хору. Над вечірнім містом, як велике диво, лунали такі знайомі, такі милі усім українські колядки.
Якісь цивільні типи пробували шарпати співаків, вигукуючи: «Прекратите! Прекратите петь!». Та дарма, ще добрих півгодини над центром Львова урочисто лунали колядки та щедрівки.
І тільки коли на підмогу тайникам приїхала крита сірим брезентом вантажівка зі взводом енкаведистів, колядників розігнали, а два десятки найбільш активних хористів поволокли в буцегарню. А через кілька днів слава про відважних колядників рознеслась містом і областю, а ми, покриті гулями і синяками, з великим ентузіазмом колядували для парафіян своєї церкви.
