Як відомо, ідеї правлять світом, і в тому, що переважна більшість наших співвітчизників почуваються соціально скривдженими, мусимо бачити перш за все ідеологічні причини.
Драматизм нашої дійсності в тому, що внаслідок ідейної кризи, пов’язаної з розвалом Союзу, всі, хто не схильний до соціального терору, позбавлені взаєморозуміння щодо ідеології суспільного розвитку. «Ідеологічним шахраям» шляхом дезорієнтації громадської думки, безпросвітної демагогії, спекуляції старими й новими ідеологіями поки що вдається зводити можливості демократії до права оббирати і бути обібраними.
Якщо без «ізмів», то суспільний розвиток можливий в одному із трьох напрямів: соціального грабунку одних суб’єктів суспільних відносин іншими; соціальної справедливості у взаєминах між ними; соціальної рівності. Найвищою суспільною цінністю, «золотою серединою» між соціальними збоченнями й суспільним ідеалом, у напрямку якого покликана прямувати будь- яка спільнота, є соціальна справедливість. Вона, вистраждана всією людською історією, зрозуміла й прийнятна абсолютній більшості громадян як головний критерій істини духовного, морального й соціально-економічного поступу народу. Її ідеальний рівень, зрозуміло, недосяжний, бо немає межі досконалості, але прогресивний чи деструктивний характер суспільного розвитку визначається рівнем соціальної справедливості суспільних відносин. І в сім’ї, і в родині, і в суспільстві в цілому.
Та жоден голос в українській політиці не проголошує соціальну справедливість суспільним ідеалом, або, якщо комусь так краще подобається, національною ідеєю. Хіба що вплітають її як благозвучну приправу, до соціального розбою в ім’я чого б там не було. При цьому між різними політичними силами існує дивна узгодженість дій: одні підступно спрямовують загал в ідейну пастку, другі відлякують від рятівного напрямку, треті надихають на покірну політичну байдужість у пастці.
Так забезпечується соціальна здобич міжнародного соціального Змія спільними зусиллями його підколодних ідеологів через залежні від нього засоби маніпуляції громадською думкою. Мимоволі спадає на думку, що Диявол за покликанням теж, так би мовити, ідеолог...
Відомим планом розвалу Союзу А. Даллеса намічалося непомітно підмінити наші цінності на фальшиві, поступово витравити з ідеології національної культури її соціальну сутність. Судячи з того, що ідеологія соціальної демагогії пронизує всі сфери суспільного життя, розвалу не видно кінця, процес руйнування і продовжується, і поглиблюється. Ми — соціальна держава, це в розумінні соціального гноблення, соціальної справедливості, чи соціальної рівності? Ідеологи від лукавого цього не уточнюють, бо демократія із непріоритетною в ідеології національної культури ідеєю соціальної справедливості, із підміною ідеологічної боротьби війною компроматів гарантує владу «демокрадії».
Ви можете бачити ситуацію під іншим кутом зору, але нинi, коли до справедливості не волає, хіба що, каміння, мусимо говорити про головну причину всіх наших бід. Всім нам вкрай необхідно розуміти, куди і за чим ми йдемо, кому приносимо незліченні жертви соціальних страждань, хто є хто і в нашому безпосередньому соціальному оточенні, і в політиці. У суспільній свідомості повинен домінувати єдиний загально визначальний критерій добра і зла — суспільний ідеал, виражений у національній ідеї, а на політичній арені має бути присутній виокремлений політичний носій цієї ідеології. Лише тоді влада існуватиме для народу, а не навпаки.
