Почувши цю фразу з уст молодого педагога, який проводив перший урок в одному зі столичних спеціалізованих інтернатів, куди вступила її донька, моя знайома спочатку подумала, що не дочула. Проте він повторив її кілька разів, і стало зрозуміло: учитель, який і починав урок із запитання, якою мовою спілкуватися, російською чи українською, останньою, хоч родом з Боярки, не надто володіє і таким чином прочитував слово «юні». Отож, жартувала знайома, «побували ми і юннатами, і патріотами»: дізнавшись, що її Оля — із Луцька, вчитель тут же зауважив, що йому зрозуміле бажання дівчинки чути урок українською: на заході, мовляв, і проживають найактивніші патріоти... Як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно: ще один навчальний рік наприкінці другого десятку української незалежності, принаймні в цьому навчальному закладі, мине під знаком поділу на «схід» і «захід». 1 вересня, котре, без сумніву, стало знаковим для тижня, що минає, для одних видалося найбільшим святом, а для інших — великим розчаруванням.
Тамара ТРОФИМЧУК, журналіст обласної газети «Волинь-нова»:
— Перед початком навчального року ми з дітьми обов’язково ідемо в свій храм, щоб отримати благословення. Власне, Волинь є традиційно віруючим регіоном і в неділю напередодні 1 вересня дітьми та їхніми батьками переповнені усі церкви. Відслужуються молебні за здоров’я, за успішний початок дороги, яку ми називаємо дорогою до знань, діти сповідаються й причащаються дарів Господніх. Те, як сприймають це наші діти, вселяє велику надію, заряджає благодатним настроєм, що принаймні кілька місяців вони будуть під Господнім захистом. Ми не завжди зможемо вгледіти за нашими дітьми, то хай за ними хоча б пильнує якась вища сила. Але те, що відбувається віднедавна на луцьких вулицях у дні початку, закінчення навчального року, після випускних балів вселяє велику тривогу. Звичайно, Луцьк тут не є окремими негативним прикладом, таке діється, як знаю, по всій Україні. І, що показово, чомусь стосується лише учнів шкіл. Дуже вже розв’язно ведуть вони себе після шкільних урочистостей! Після святкування Дня знань на декого із школяриків страшно дивитися. О восьмій вечора на зупинці навпроти нашої редакції дві кралі тримали третю, інакше б впала на проїжджу частину вулиці. А на Київській площі в маршрутку поривався не зайти — залізти! на колінах роздягнутий до пояса юнак. Оточуючі ж чомусь ставляться до таких картин, які зростають у погрозливій пропорції, поблажливо, на молодиків, які зневажають громаду, а центром міста в такі дні ходять юрби діточок з пляшками пива і горілки у руках, просто ігнорує. Мовляв, у діток свято...
Олександр ГАВРИЛЮК, кандидат історичних наук, докторант кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Із найбільшим нетерпінням ми з дружиною Світланою, яка працює проректором нашого університету, 1 вересня чекали повідомлення від доньки з Китаю. Тут у місті Далянь вона рік буде удосконалювати свою китайську мову, бо вивчає її в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Свою дорогу вона вибрала сама, ще з восьмого класу, зацікавившись східними мовами: крім китайської, котра її душі найближча, японською, корейською... Вивчає і англійську. І тепер ми з дружиною лише зі здивуванням спостерігаємо, як майстерно вимальовує дочка ієрогліфи, які ми жартома називаємо «курячими хатками». Вважаю, що це велике щастя — займатися справою, яка тобі до душі, тому мене радували і відкриті очі першокурсників, які обрали наш Волинський національний університет. Попри всі суперечки навколо існуючої системи тестування у школах, я знаю кілька десятків дітей, які змогли завдяки йому і своїм безперечним талантам та знанням вступити у ті вузи, в які б вони раніше нізащо б не потрапили. Так і наш син успішно навчається на факультеті кібернетики у тому ж, що й донька, університеті.
Новий навчальний рік відкриває перед моїми колегами-істориками нові наукові перспективи. Ми з нетерпінням очікуємо на міжнародну наукову конференцію, яка проводиться з ініціативи ректора професора Ігоря Коцана й на котрій йтиме мова про місце Волинської землі в житті середньовічної Європи. Буде представлено дуже широке коло науковців, яким не байдужа історія нашої держави. Мої ж наукові інтереси нині стосуються українського пам’яткознавства на етнічних українських землях, пишу докторську, що стосується державної політики і громадської думки періоду другої Речі Посполитої стосовно пам’яток культурної спадщини України. Цікаво, що держава й громадськість по-різному ставилися до цих пам’яток, я знайшов цікаві документи, які підтверджують, що прості, як кажуть, поляки толерантно ставилися до українських пам’яток, розуміючи, що це пам’ятки незалежної історії й їх не варто руйнувати. Традиційно ми бачимо хороші моменти у стосунках українців і поляків, але минуле літо ще раз показало, що в польському політикумі, саме в політикумі, час від часу так само традиційно є бажання поворушити старі спільні рани. Маю на увазі нові старі розмови про «волинську трагедію». Ми теж мали б що протиставити у відповідь і що сказати. Але мова має йти, вважаю, найперше про порозуміння.
Ростислав НОВОСАД, заступник голови правління ВАТ «Гнідавський цукровий завод»:
— Оскільки я син вчительки й брат вчителя, то позитивні емоції цього неповторного першовересневого свята переповнювали й мене, нашу всю родину. Адже у мене два школярики. Так приємно бачити у цей день на вулицях молоді радісні обличчя, які переповнені добрими намірами і мріями. Але цей же тиждень приніс і немало неприємних переживань. Ви самі бачите, що робиться з гривнею, як зростає ціна на пальне... Раніше, коли діти ішли до школи, то ціна на продукт, котрий під торговою маркою «Солодко» випускає наше підприємство, помалу падала, адже незабаром цукрові заводи мали б запускати свої конвеєри. Нині ж цукор дуже в ціні, і як людина, яка не перший рік у цій галузі, спираючись на думку багатьох експертів можу запевнити: навряд чи нас чекають надто солодкі часи! У цьому сезоні цукрова промисловість України випустить, за прогнозами, навряд чи половину річної потреби цукру. Оскільки зростає й вартість долара та євро, то завезти тростинний цукор теж буде досить проблематично. Отож вартість кілограма цукру може коливатися у межах одного долара. Та якщо вже нині вартість одного літра солярки, яка прямо сприяє зростанню транспортних витрат, сягає цієї цифри, то як не подорожчати й цукру?..
