Намагаючись розширити пізнання про свої корені, я з синами Володимиром і Олександром 2000 року опинилася в Державному архіві м. Ніжина. Переглядаючи документи гімназії князя Безбородька, ми виявили декілька цікавих старих паперів, пов’язаних з прізвищами: Миколи Гоголя-Яновського, Нестора Кукольника, Юхима Філіпченка, Євгена Гребьонкіна (майбутній український письменник Євген Петрович Гребінка був записаний в гімназію під таким прізвищем) та інших.
У списках учнів, що проживали не в пансіоні, а у ніжинських жителів у 1827—1828 рр., ми виявили такі записи:
«Філіпченко Юхим, син ніжинського міщанина Івана Філіпченка, що проживає в м. Ніжин, мешкає в будинку вчителя повітового Ніжинського училища, Філіпченка, приходу Хрестовоздвиженського».
«Гребьонкін Євген, син штаб-ротмістра Павла Івановича Гребьонкіна, що проживає в селі Убіжинці Пирятинського повіту, Полтавської губернії, мешкає у вчителя повітового Ніжинського училища пана Петра Івановича Філіпченка, приходу Хрестовоздвиженського».
Цікава ще одна інформація з книжки «Ліцей князя Безбородька» (СПб, 1859). Учитель латини І.Г. Кульжинський згадував: «Ніжинський ліцей зведено в передмісті міста. Це патріархальна частина Ніжина, що зветься Магерки, складається з низеньких хатинок, переважно під солом’яним дахом, що відділяються одна від одної тинами. В одній з таких хатинок жив я, а через плетінь, в іншій хаті, мешкав Гребінка».
Мешкаючи в одній хаті у Петра Івановича Філіпченка й відвідуючи разом гімназію, Юхим Філіпченко та Євген Гребінка не могли не товаришувати. Про дружбу сім’ї Петра Філіпченка з Гребінкою свідчить той факт, що набагато пізніше сина Петра Івановича було названо на честь Євгена Гребінки (Євген Петрович Філіпченко закінчив Ніжинський ліцей 1841 р. і служив разом з Юхимом Філіпченком у Новгородському графа Аракчеєва кадетському корпусі).
Учнів гімназії зв’язувала й участь у виданні рукописних літературних журналів, активну участь у них брали Гоголь і Гребінка. Крім офіційної бібліотеки існувала й потаємна, книжки для якої гімназисти купували на зібрані гроші. Бібліотекою «вільнодумного характеру» відав М.В. Гоголь.
У таких умовах і починав Є. Гребінка свою літературну творчість. Перші свої твори він писав українською мовою. А в «переданні українського національного колориту, виборі сюжету, у змалюванні характерів так старанно наслідував Гоголя часів «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», що навіть викликав його неабияке хвилювання». Уже через рік після вступу до гімназії (а вчився він на три класи пізніше за Гоголя, й на два — від Юхима Філіпченка) Гребінка писав своїй сестрі, що переробив «Переяславль» і байку «Миша», зробив повний переклад поеми О. Пушкіна «Полтава» з посвяченням автору. У свою чергу, Пушкіну так сподобалися малоросійські байки молодого письменника, що одну з них він переклав російською, а саме: «Вовк і вогонь». У гімназії Гребінка написав декілька оригінальних творів, зокрема й один драматичний: «У чужі сани не сідай».
Незважаючи на те, що романс «Очі чорні...» був опублікований в «Литературной газете» 1843 року, є декілька версій про місце написання віршів, що претендують на достовірність. Перша полтавська — Євгена Євтушенка про нерозділене кохання в зрілому віці Євгена Гребінки до Марії Ростенберг. І ніжинська: в одному разі — припущення Бориса Дмитренка, що Гребінка в 20-х роках у Ніжині був зачарований Мар’яною Новицькою; а в другому — наше припущення, пов’язане з легендою, що передається ніжинцями з покоління в покоління, що ці вірші були написані в будинку Петра Філіпченка під чарами прекрасних очей сусідської дівчини Марусі, може навіть з будинку вчителя І.Г. Кульжинського. Цієї думки дотримується відомий у Ніжині краєзнавець, видавець книжки «Історія Ніжина мовою дат» Микола Шкурко. Він пригадав, що в місцевій газеті публікувалося дослідження, в якому автор розповідав про кохання Євгена Гребінки до дівчини Марусі, яке надихнуло його на безсмертні рядки. На жаль, цю публікацію нам знайти не вдалося.
Євген Павлович Гребінка прожив коротке життя (він помер 1848 року), але встиг залишити глибокий слід і в українській, і в російській літературах. Він товаришував з І. Криловим, В. Бенедиктовим, О. Кольцовим, І. Тургенєвим, В. Жуковським, К. Брюлловим. Разом з двома останніми він взяв безпосередню участь у викупі Тараса Шевченка на волю. Він же допоміг Т. Шевченку у виданні «Кобзаря».
