Читачі можуть віддати належне «Дню», який, висвітлюючи події та явища «потоку життя» у плині різних політичних пертурбацій, періодично надавав можливість висловитися принциповим прихильникам зміни системи влади в Україні, організування її за європейським зразком, без вигадування свого «українського велосипеда» чи впровадження якогось «есендівського». Посилення ролі демократичних політичних партій, захист парламентаризму, перехід до формування партійною парламентською більшістю уряду, з усією відповідальністю правлячої більшості за наслідки своїх дій чи бездіяльності, уконституювання парламентсько-президентської форми правління — про все це вже йшлося у ряді публікацій газети.
Нам уже збоку зауважують: за роки незалежності Україна відстала у політичному розвитку від своїх західних сусідів, країн Балтії. Але справа повертається так (маю на увазі телевізійний виступ Л. Кучми 24 серпня), що з перших днів щойно початого 12-го року самостійної державності в центрі уваги, несподівано для багатьох, опинилася очікувана зміна президентсько-парламентської системи влади на парламентсько- президентську,
Res Publica — це річ (справа) публічна. Тому дозволю собі висловити тут кілька принципових міркувань з деяких питань, не торкаючись усього масиву проблем і передбачаючи обговорення та практичні пропозиції інших. Не майте мені за зле, якщо у висловленому мною знайдете повторення вже десь кимось мовленого. Повторити слушне – не гріх.
1. Процес зміни системи влади в країні не слід розтягувати на роки. Ми звикли все робити повільно, дехто каже «еволюційно», та кращими від цього результати не стають.
2. Із чого б не почати зміни, їх доведеться зафіксувати у відповідних розділах Конституції. Для цього потрібна підготовча робоча група. Згідний зі сказаним у понеділок 26 серпня в розмові по радіо Леонідом Кравчуком: у складі такої групи повинні бути не держчиновники, а фахівці, що знаються на демократичних європейських моделях парламентсько-президентських республік, представники політичних партій, що входять до нинішньої Верховної Ради. Найкраще було б, на мій погляд, взяти за зразок якусь одну країну, наприклад, Чехію, яка має ще довоєнні демократичні традиції, і з неї виписати обсяг влади парламенту і президента, механізми їхньої взаємодії.
3. Впроваджуючи партійну систему виборів та формування влади, у новому виборчому законі слід чітко і однозначно виписати положення про заборону держслужбовцям будь- якого рангу, починаючи від сільського і районного, брати участь у виборчій агітації на користь тiєї чи іншої партії (кандидата), здійснювати інші дії з метою впливу на волевиявлення виборців. Встановити для державних ЗМІ чи видань з участю держави, державних органів місцевого самоврядування обов’язок однаково представляти всіх учасників виборчого процесу. Без чесних демократичних виборів сформувати чесну демократичну владу неможливо.
4. Зарубіжна практика свідчить: найстійкішою, найдієздатнішою є не коаліційна, а однопартійна парламентська більшість, однак таке трапляється дуже рідко. Тому слід законодавчо передбачити ситуації і способи подолання можливої парламентської кризи шляхом дострокових виборів нового складу парламенту.
5. Для політичних партій звідси випливає необхідність, долаючи дрібнопартійність, створювати потужніші організації також шляхом об’єднання менших, чіткіше формулювати свої партійно-політичні засади, програмні цілі на час каденції парламенту.
6. Поступатися владою нікому і ніде не хочеться, тому треба запобігти усім можливим спробам за допомогою різних маніпулятивних способів штучно продовжити своє владарювання тими, кому нема довіри. Як таке унеможливити законодавчо, у тому числі й парламентськими процедурами, нормами регламенту, посиленням уваги до етики здійснення влади — про це теж варто добре подумати.
7. Не буду торкатися функцій президента у парламентсько-президентській республіці. Але президентське право накладати вето на рішення Верховної Ради слід обмежити справами надзвичайно важливими для інтересів держави і нації, їхньої внутрішньої та зовнішньої безпеки і суверенітету. Президент не повинен також мати особливий привілей добирати, призначати і звільняти керівників силових відомств, «силовики» повинні бути підпорядковані прем’єру.
Саме до цих міркувань хочу привернути увагу читачів «Дня». Охоче познайомлюся з іншими. Дуже важливо – не залишатися байдужими до того, що відбувається в країні.
