Напередодні президентських виборів несамохіть замислюєшся про майбутнє України, її місце у світі, який швидко змінюється; про пандемію правового нігілізму, що вибухнула, про те, чому країна, обдарована Богом благодатною землею і працьовитим талановитим народом, поставила своє виживання у залежність від західних кредитів? На тлі нинішніх силових перекроювань кордонів суверенних держав та імперської амбіції на берегах Москви-ріки, що відроджується з попелу, такі думки не можуть не викликати ностальгію за нашим колишнім статусом ядерної держави, третьої за потужністю після США та Росії. То хіба не може не пригнічувати те, що самороззброївшись, ми стали вразливими для територіальних домагань прудких сусідів. Першим тривожним дзвінком став похмурий прогноз радника президента США сера Бжезінського про те, що президентські вибори в Україні призведуть «можливо, до втрати частини території». Не менш тривожні побоювання про загрози Україні висловлювали на шпальтах газети «День» колишній міністр оборони Марчук і відомі публіцисти — Пахльовська, Щербак, Лосєв, Івшина та інші. Чи не час Україні звіряти годинник із тими країнами, які опинилися у схожому небезпечному становищі, — з Білоруссю, Грузією, Молдовою — для спільних скоординованих зусиль щодо забезпечення безпеки своїх потенційно вразливих суверенітетів?
У Кремлі чудово розуміють, яку небезпеку приносять до Росії отруйливі випари Свободи, які йдуть із країн, що звільнилися від васальної залежності. Символічною є тенденція, що її відомі журналісти віщають про свободу слова не з амвонів Першопрестольної, а на київському телебаченні.
Ось де ховається та підколодна змія, котра отруює наші взаємини з Росією. То хіба не з кремлівського заповідника сьогодні вилітають качки, які крякають про те, що в Україні росіян просто «поїдають поїдом»? У гнівному пориванні ухвалюється Закон про право Росії використовувати армію для захисту росіян в інших країнах. Круто заварено. Запаморочивши собі голову легкою танковою «прогулянкою» до Грузії й увійшовши у войовничий раж, у Кремлі санкціонували доктрину превентивного застосування ядерної зброї. США, що втілюють однополярність, збентежено відступили, поступившись натиску багатополярності. Коли відбувається битва титанів за гегемонію у світі, то інтереси України полягають не в тому, аби стати на чийсь бік, Заходу чи Сходу, а в тому, щоб зайняти, як вимагає Конституція, позаблоковий нейтральний статус. Україна мала можливість відчути на собі прагматизм і цинізм як Заходу, так і Сходу. Показовими є визнання німецького політолога Умланда газеті «Столичные новости» про те, що якби Грузія отримала ПДЧ у Бухаресті 2008 року, то не було би «бліцкригу» з боку Росії. То хіба перед Україною «майорять» не такі самі колізії? Чи не час розвіяти міф оманливого альтруїзму Заходу? Ніхто, крім нас самих, не влаштує Україну в пік викликів часу. Кого не гриз хробак сумнівів, кому з кандидатів у президенти віддати свій голос 17 січня? Де український Тезей, який зміг би вивести Україну з лабіринту її безвихідних проблем? Хто зуміє у процесі зближення з Росією, а це є болісною проблемою, переконати її піти на грунті взаємних інтересів і компромісів на виведення ЧФ з Севастополя в обмін на пайову участь у консорціумі для модернізації й експлуатації української газотранспортної системи? Чи не спонукає це Росію до того, щоб переглянути ідеї будівництва газових потоків у обхід України?
Деякі кандидати у президенти, осідлавши казуїстику, виступають проти нейтрального статусу України, позаяк він вступає суперечить їхньому принципу зближення з Заходом. Дійсність переконливо спростовує цю тезу. То хіба нейтральний статус Фінляндії віддалив її від Заходу? Ці політики, з тієї самої причини, заперечують проти участі Росії у консорціумі модернізації української ГТС, не розуміючи, що за три-чотири роки з введенням у дію обхідних Південного й Північного потоків ми опинимося біля «розбитого корита», якщо наші дипломати не почнуть діяти на випередження. З аналогічного приводу 32-й президент США Ф. Рузвельт сказав: «Бувають часи, коли не можна порушувати принципи, але бувають і інші часи, коли небезпечно дотримуватися їх».
