Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Страсті по НАТО

21 вересня, 2007 - 00:00

Чомусь візит військових кораблів Північноатлантичного альянсу в російські порти залишився поза увагою українських антинатівців. Адже саме політика Росії щодо вступу України до НАТО є для них «керуючою і організуючою». Вже не будемо казати про ініціативи В. Путіна щодо спільного із НАТО використання радарів у Азербайджані. Цікаво, що б казали наші феодосійські активісти, якби Путін запропонував Бушу спільне використання технічної бази Чорноморського флоту? А за логікою останніх політичних кроків Путіна це цілком ймовірно.

Питання про вступ до НАТО стало в Україні «фішкою» спочатку в передвиборчій боротьбі, а потім і взагалі в псевдополітичному протистоянні олігархічних кланів. І в цій суперечці обидва полюси використовують наївні сподівання громадян, що нібито вони і вирішують долю країни. Дуже важко звикнути, що все, що діється з нами, в нашій країні, залежить від нас самих. І тому гасла «За НАТО» чи «Проти НАТО» треба аналізувати, корегуючи дії політиків, збільшуючи вплив громадянського суспільства. В першу чергу необхідно розібратись із тим, що ми хочемо від альянсу і що вони бажають отримати. Дійсно, якщо це тільки «фішка» і Україна буде використана як другорядна складова у конфліктах альянсу, то треба добре замислитись, як цього не допустити. Якщо ж ми хочемо використати позитивний досвід західних країн, в якій поважають не тільки генералітет, але всіх військовослужбовців, починаючи з призовників, то хто заважає вводити ці принципи вже сьогодні? Нехай активісти «проти НАТО» не дуже хвилюються, в них є величезна, хоча і мовчазна підтримка у вищих військових колах. Адже за принципами відносин у західних арміях, якщо офіцер використовує солдатів у особистих цілях, він може бути притягнутий до суду і звільнений зі служби, не кажучи про більш «круті» армійські забави. Тому принципи побудови армій НАТО не задовольняють в першу чергу ту частину вищого керівництва, хто звик до старих засад керування, які на жаль, вкорінились дуже глибоко. Спільні ж навчання можуть наочно показати поєднання демократичних принципів з необхідною військовою дисципліною. Скажу ще більш жорстко, звертаючись до антинатівців: «Ви бажаєте заздалегідь попередити випадки знущання над солдатами, вашими синами чи не хочете замислюватись над тим, що вони можуть повернутись з підірваним здоров’ям, не кажучи про трагічні випадки? Тоді подумайте який шлях веде до більш демократичних і гуманних відносин у тій організації, куди ви їх віддаєте». А тим, хто виступає за НАТО не треба агітувати, що завтра ми там вже і будемо (ніхто нас без підготовки і певних узгоджень навіть подумки не чекає!), а розкриваючи позитивні сторони організації армії за натівськими канонами, впроваджувати ці принципи в нашу армію, адже там є і прогресивно мислячі офіцери, яких треба підтримати і допомогти їм у цій роботі. За таких умов межа протистояння поступово знівелюється і буде вироблена узгоджена політика, що задовольнить обидві сторони. Але для цього треба щоб змінились інтереси наших політиків і вони хотіли б шукати компромісів, а не протистоянь. В іншому випадку народ дозріє до того, що замінить самих політиків.

Валентин БОНДАРЕНКО, Київ
Газета: 
Рубрика: