Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Субтитри на українському телебаченні — незаконні

21 березня, 2008 - 00:00
МАЛЮНОК ІГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Крім проблеми мови кінопрокату в кінотеатрах, в Україні існує проблема двомовних російсько-українських теле- і радіоканалів. Наприклад, увімкніть будь-який з провідних центральних загальноукраїнських каналів: Інтер, «1+1», Перший національний, НТН, «ТРК Україна», ІСТV, СТБ, «Новий канал», ТЕТ у прайм-тайм — і може так статися, що на жодному з цих каналів ви не почуєте української мови. Відсутність української мови і домінування російської на телеканалах України пояснюється тим, що російська мова «загальнозрозуміла» і тому не перекладається, і що люди хочуть дивитись російські фільми в оригіналі, і що розважальні й концертні програми неможливо перекласти і т.д. і т.п., — благовидних причин придумано цілий віз. Насправді українцям байдуже, через які такі «серйозні причини» це відбувається.

Звичайно, провідну роль у витісненні української мови з телеекрану відіграє субтитрування. Крім того, ще й сам Закон України «Про телебачення і радіомовлення» дозволяє 25% добової трансляції каналу не державною мовою, і звичайно це — російська. Ще один винахід українофобів — це так звані двомовні телепередачі, коли програму анонсують як україномовну, починають нібито українською, а далі у продовж всього часу ефіру ведуть російською. Таким чином, і кіно, і телеіндустрія, розваги і концерти, гумор, книговидання, комп’ютерні ігри — все навколо російськомовне, російський товаровиробник нас взяв у міцні лещата, закидав своїм товаром і просто душить. Така ситуація загрожує національній безпеці України, ми терпимо значні фінансові, не кажучи вже про політичні і духовні, збитки.

Саме цей українсько-російський «мовний вінегрет» на теле- і радіоканалах — основна причина поширення суржику, продовження русифікації, відставання україномовної масової культури. І за обставин, коли Україна не в змозі виробляти власний конкурентноздатний продукт, тільки законодавча вимога україномовного перекладу піднімає з колін усі ці галузі.

Звідки на телеекрані взялися субтитри? Слід наголосити, що в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» взагалі про субтитри ніде не згадується. Бо, власне, й неможливо одночасно слідкувати за змістом, насолоджуватись фільмом і читати субтитри. Для чого існують субтитри? Субтитри в принципі призначені для людей з вадами слуху. А ще субтитрування рідною мовою широко використовується для вивчення іноземної мови, але ж у нас вивчати треба не російську, а українську. Тому якщо хтось хоче — то звук українською, а в субтитрах має бути саме російська. Зрештою, нас вчать, як треба робити, як поважати права національних меншин, а «вчителі» в Росії, на центральних телеканалах якраз ніколи не субтитрують.

А якщо фільм чи передача створені російською чи будь-якою іншою мовою, то передусім держава має дбати про те, щоб був зроблений дубляж чи озвучення українською мовою для українського глядача. А вже потім може йтися про забезпечення мовних прав національних меншин, про те, що цей матеріал (фільм, передача) може супроводжуватись субтитрами іншими мовами.

Стосовно ж квотного принципу на центральних телеканалах будь-якої держави, то це нонсенс. По-перше, існуючий квотний принцип дуже небезпечний. Ба навіть у Швейцарії, де чотири державні і три офіційні мови, немає суміші мов на телеканалах, тобто є чисто німецькомовні чи франкомовні канали. А наше квотування інакше як провокацією не назвеш. І по-друге: чому російською мовою, мовою національної меншини програму транслюють на всю Україну, а не на якийсь окремий регіон? Є ж бо пункт другий цього закону, і передачі мовами національних меншин можна давати на регіони з компактним проживанням нацменшин (Крим, Одеська, Луганська, Донецька), але навіщо на Львівську, Вінницьку чи Сумську області та ін., де українці становлять понад 90% населення?

Що робити, якщо продукт неможливо дублювати або озвучити українською, наприклад, шоу «Дві зірки», «Сміхопанораму» «Вечірній квартал», «Свободу з С. Шустером»? Виходів є два: 1. Взагалі не показувати ці програми. Адже ми якось обходимося без аналогічних польських, французьких чи іспанських ток-шоу, концертних та розважальних програм. 2. Надати одному з центральних телеканалів статус — «російськомовний канал» і таких, як С.Шустер, В.Зеленський, Є.Петросян і інших зібрати на один спеціальний російськомовний канал.

Сергій СТЕФАНКО, Івано-Франківськ
Газета: 
Рубрика: