Як постійний читач вашої газети, я радий, що «День» повів розмову на важливу громадську тему — стан вищої освіти в Україні, її платний аспект (№97 від 2.06.2000 р. та №107 від 16.06.2000 р.).
Якщо можна було б влаштувати в країні безкоштовну освіту, то були б, здавалося б, усі підстави радіти з цього. І у нас вже було і є те, що начебто дано самою природою: безкоштовні повітря, земля, вода. Ллється і ллється з наших кранів безкоштовна водиця... Що ми маємо з цієї безкоштовності? Занепад, деградацію. У світі не цінується безкоштовність. А ми маємо занедбану землю, отруєне повітря, брудну воду.
Сучасна освіта не може бути безкоштовною. Вона коштує дуже дорого. Це сучасні засоби навчання, новітні інформаційні технології, якісні підручники, висококваліфіковані педагоги, вчені. І тому сподівання на безкоштовну освіту є міфом. Як це коштовна сучасна вища освіта може бути «безкоштовною»?..
А тепер поставимо питання про фінансування державою вищої освіти. Я можу сказати, що не лише бідна Україна, але й багато розвинених країн світу не здатні на це. І тому вважаю: збереження безкоштовної системи освіти — це шлях до її занепаду та деградації. Чому?
Перш за все — через відсутність необхідної матеріальної та наукової бази. Дешева освіта — це дешеві викладачі. Професор, який зараз у нас отримує 70 доларів, — це дешевий професор. І сподіватися, що він працюватиме на якомусь прийнятному рівні, — ілюзія. Наш вихід: бігати, працювати в багатьох місцях, щоб якось заробити на життя. Це — не все. Фінансована державою вища освіта веде до корупції. Вона починається із вступних іспитів, розподілу «безкоштовних» місць. Це та ж сама плата за навчання, але морально викривлена плата. Торгівля безкоштовними місцями у вуз. Школа корупції та морального занепаду студентів і викладачів вже діє й у процесі навчання, коли дають і беруть за залік, іспит, диплом. І це наслідок «дешевої» освіти.
Державою профінансована освіта — це освіта, поставлена в залежність від держави й волі (чи сваволі) державного чиновництва. Зараз наші університети цілком позбавлені тих прав університетської автономії, академічної незалежності, якими за визначенням університети мають користуватися. Ми — підлеглі держави. Держава визначає зміст навчання. Навіть те, чого має навчитися студент. Приклад. Вводяться наказом міністерства такі курси, як «Охорона праці», «Охорона праці в галузі». Навіщо це майбутнім історикам, філософам? Держава, як і раніше, диктує та нав’язує. Навіть — непотрібне. І — спробуй не виконай!
Держава заважає ідеології партнерства між студентом та викладачем, яка зараз домінує в Європі, світі. Саме людина визначає, що і як вона вивчає. Які можуть бути накази з цього приводу?
У нас усі випускники всіх українських вузів отримують однакові дипломи державного зразка. Повна рівність. Чи то диплом столичного університету, чи диплом якогось обласного педінституту, що раптом теж став університетом. На відміну від Заходу у нас не існує найважливішого: рейтингу вузів, змагання дипломів. Ось коли визначається справжня ціна освіти. І хоча там теж торгують дипломами для ледацюг, жодна фірма не візьме до себе на роботу випускника із сумнівним дипломом не з того вузу. Людина хоче отримати освіту в серйозному закладі. І в нас уже окремі організації, фірми, банки складають списки вузів, з яких можна брати на роботу, а з яких — ні.
Держава дає, скажімо, нашому вузу кошти лише на дешеву зарплатню викладачам і таку ж стипендію студентам. А чим забезпечити матеріальну базу, навчальний процес? Отже, необхідні, як життя, позабюджетні кошти. І поруч із безкоштовним навчанням існує інститут контрактників, які платять за навчання. Скрізь тенденція збільшення контрактників, у нас у академії — їх невеликий відсоток.
У чому ж тут полягає наша ідеологія? Дати можливість вчитися в нас не через дзвінки багатих батьків, а талановитій молоді. Відповідно до своїх знань, які ми маємо збільшити й розвинути. Може, єдині на Україні ми впровадили на вступних іспитах анонімний тест, який унеможливлює будь-яке суб’єктивне втручання. Усі однаково проходять через тест — і бюджетники, і контрактники. Цікаво, що коли на одній із нарад наш ректор звернувся до колег, щоб впровадити анонімний тест у вузах України — якось промовчали. І якщо за здібних і талановитих молодих людей батьки заплатити не можуть — як показує практика, вони в нас вчитися будуть. Але ми ставимося й до контрактників під час навчання з тією ж суворістю і вимогливістю, як і до всіх інших. І от що цікаво! Була і в нас така думка, що, мовляв, не можна збільшувати кількість контрактників, щоб вони інтелектуально й морально не впливали на здорову атмосферу. І от виявилося, що вчаться вони не гірше за інших та в загальному і справедливому потоці.
Потроху в нас починають розуміти: платиш гроші за навчання чи не платиш, головне — рівень твоїх знань. Тому в нас немає проблем із працевлаштуванням випускників.
Система фінансування вузів має змінюватися та вдосконалюватися. І, будь-що, вища освіта потребує високої якості. Тому я — не за безкоштовну, а навпаки — за дорогу і навіть коштовну освіту!
