Телевізійні програми Савіка Шустера були моїми найулюбленішими серед політичних програм. Але згодом я став помічати, що на програми приходять одні й ті самі «спікери» політичних сил. У результаті наперед став відомий зміст їхніх виступів, отож я почав втрачати інтерес до передачі. Оскільки учасники передачі представляють політичні партії і блоки, вони не відмовляють собі в задоволенні попіаритися, а також хлюпнути ложку дьогтю на своїх конкурентів. Запрошують на передачі і незалежних опонентів, але щойно вони починають висловлювати свої оцінки — відразу стають зрозумілими їхні симпатії до конкретних політичних сил, навіть якщо півсотні разів наголосити на їхній незалежності. Вищезазначене призводить до того, що під час дискусій фактично відсутні незалежні експертні оцінки з обговорюваних питань. Оскільки членів різних партій у нас пара відсотків, а решта громадян позапартійні, вважаю, що телеглядачам було б цікаво послухати думку дійсно незалежних експертів, також це дозволило б трохи приборкати енергію деяких представників тих політичних сил, що постійно перетворюють обговорення на базарну лайку. Цілком зрозуміло, що телеглядачам швидко набридає спостерігати, як одні й ті самі дійові особи обливають брудом одне одного, тому я постійно думав, що програма могла отримати новий імпульс за участі в ній дійсно незалежних експертів. Колись, коли кандидат якихось наук готував для захисту свою дисертацію, Вища атестаційна комісія іноді направляла її на відгук до незалежного експерта, причому ніхто не знав, хто є цей незалежний експерт, отож кандидати не могли впливати на його думку і називали його чорним опонентом. Так виникла у мене думка, що телеглядачам була б цікавою участь у програмах такого незалежного опонента, причому ні телеглядачі, ні учасники дискусії не знали б, хто є цим опонентом, а сам експерт залишався б невідомим і не мав можливості пропіарити себе улюбленого, а виловлював би виключно думку щодо обговорюваної проблеми.
Коли в програмі Савіка Шустера з’явилося оголошення, що «Шустер-студія» запрошує взяти участь у кастінгу творчих особистостей, мені стало цікаво: що це — автори програми розуміють, що проект вичерпав себе і потрібні нові ідеї, чи елементарне намагання пропіарити себе? Тож вирішив організувати зустрічний кастинг програмі: звернувся за вказаною в оголошенні адресою, аби запропонувати редакції декілька ідей, що, на мій погляд, могли збільшити інтерес телеглядачів до програми. В якості кастінгової ідеї я запропонував проект «Чорний опонент».
За вказаною в оголошенні адресою є Студія О. Довженка. На вході до студії мене зустрів охоронець і на моє запитання, як потрапити до «Шустер-студії», запропонував звернутися до бюро перепусток. Паспорта громадянина України було досить задля того, щоб безперешкодно отримати перепустку на територію студії. Тоді я навіть подумав, що потрапив до найвільнішої програми. Але на вході до «Шустер-студії» мене перестрів наступний охоронець, який повідомив, що пропустити мене не може, бо для цього йому потрібна особиста вказівка пана Шустера. На моє запитання як зателефонувати до пана Шустера, щоб отримати дозвіл, я відповіді не отримав. Зателефонувавши його помічнику, пояснив тому, що під час програми прочитав запрошення, з’явився за вказаною адресою і попросив порадити, як діяти далі. Отримавши відповідь залишити свої пропозиції охоронцю, я так і вчинив. Пройшло чимало часу, але будь-якої відповіді на своє звернення я не отримав, тому вважаю свою участь у кастингу завершеною і залишаю її без коментарів.
Чомусь мені пригадалися ті часи, коли всі ми жили в найбільш демократичній і вільній країні за залізною завісою, читали найбільш правдиві і демократичні газети, схвалювали і підтримували єдино правильні рішення партії й уряду, мали безліч свобод: слова, віросповідання і т. д.
Зараз у нас майже на кожному телеканалі своя свобода слова. Але демонструють нам цю свободу одні й ті самі виконавці. Які по колу, рухаються з каналу на канал, тисячократно повторюючи одні й ті самі добре завчені фрази. Дуже хочу звернути увагу на одну особливість свободи взагалі та свободи слова зокрема: свободи для обраних не буває — вона або є для всіх, або її немає. Намагання створити свободу слова для обраних сприймається як політична клоунада, незважаючи на те, в якій формі все це подається: театру одного актора, водевілю заклятих друзів чи балаган-шоу. Зверніть увагу, в цирковій програмі різні номери, а постійно на арені тільки клоуни.
