Не дивлячись на мій ще досить мізерний досвід, я все ж таки хочу сказати, що влада, котра буде нас представляти, має зважати на наші інтереси та вподобання. Хочу пригадати слова Липинського про те, що «Ніхто не збудує нам держави, доки ми самі не збудуємо її». На мій погляд, журналіст, як людина, що повинна була б бачити всі недоліки та «прогинання влади», має вдосконалювати систему та вказувати на помилки нашим депутатам, а не ставати обличчям конкретної політичної сили, зважаючи на її авторитет серед глядачів чи читачів. Тому журналіст, як і кожен громадянин великої держави Україна, має представляти інтереси свого виборця. Кожен з нас має пам’ятати, що ми є нація, котра пройшла крізь круті лабіринти історії, і наша влада має дійсно попрацювати для добробуту України!
Денис КОСТИК, коментар до колонки головного редактора «Дня» у передноворічному номері («День», №242, 29 грудня 2005)
А що, в УК України немає статті за розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Чому пункт 6 починається словами «Україна програла»??? Платити нормальну ціну за товар — це означає програти? А якщо чесно, то Росії набагато вигідніше, щоб в Україні при владі був Ющенко.
Роман ЄГОРОВ
Шановні! Якщо громадяни України не підтримають Віктора Андрійовича в його протистоянні московському неоімперіалізму, то так завжди і будуть проливати свою кров за чужі інтереси. Надія на краще — це тільки віра в себе.
Олександр ЕРЕНБУРГ, коментар до публікації Юрія ЩЕРБАКА «Про національну гордість українців» («День», №20, 10 лютого 2006)
Пане Романе (Чайка. — Ред. )! Вітаю Вас і дякую за науковий підхід до проведення телевізійної програми. Напевне, тільки таким шляхом можливо якимось чином виховувати нашого глядача і громадянина. З задоволенням дивлюсь Ваші програми, шкода, що не всі. Все більше моїх колег відчувають себе українцями, хоча є росіянами, вірменами і євреями. Так що Україну будуємо.
Олександр ЧЕПІЖКО, коментар до інтерв’ю з Романом ЧАЙКОЮ: «Дискусія навколо проблем без історичного бекграунду є неможливою» (Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День», №20, 10 лютого 2006)
Мешкаю у Сибіру і дуже зрадів, коли почув, що на моїй батьківщині нарешті вирішили поставити заборону на шляху того бруду, який ллється з російських телевізійних каналів. Це не свобода слова, а відверта пропаганда розбрату. І наслідки цієї «просвіти» видно всім розумним людям. Захист суспільної моралі — це боротьба за чисті душі української молоді, це дуже важлива складова справжнього відродження України. Україна показує дуже гарний приклад Росії. Тримайтеся! Наша надія на вас!
Вадим ШМИРЬОВ, коментар до публікації Лесі ЛЕЩЕНКО та Ірини КОЧУРИ «Нацрада — ТЕТ: чи є конфлікт?» («День», №20, 10 лютого 2006)
Судячи з відгуку професора Володимира Шкоди, який стоїчно перекопав об’ємну статтю професора Вільчинського, де останній розповідає про те, що таке марксизм і як з ним боротися, його непокоїть внесок українського інтелігента у справу відчуження України від Росії. Мене також дуже хвилює ця справа. Тому що стоїть на місці. На жаль, пальців однієї руки вистачить, щоб перечитати російських інтелігентів (як в Україні, так і в Росії), які розуміють, що росіяни та українці — це два абсолютно різні народи з абсолютно різною культурою. Чужі одна одній нації, насильно скуті імперськими ланцюгами. У зв’язку з чим справа відчуження, деконструкція проекту «навіки разом» сприймається вільними умами як справа свободи та незалежності (Росії в тому числі — від імперського тягаря).
«…Если говорить о том, что русским и украинцам за триста лет так и не случилось стать единым народом, то горечь по этому поводу надо было испытывать несколько раньше. Самое позднеее лет пятнадцать назад. Все случившееся далее — следствие того, что у русских с украинцами общая жизнь не сложилась, и кожу снявши, не по шерсти тужить» (Максим Соколов).
«Путин был чрезвычайно корректен… но при этом откровенно сказал правду, главную правду о том, что в сущности, современная Россия и современная Украина — это разделенная нация. І мы вправе помогать другой части этой нации, когда есть шанс какой- то интеграции, когда есть шанс на понимание» (Олександр Ціпко).
Я хочу дружити з Росією Максима Соколова. Але кожною фіброю своєї душі і кожною клітинкою свого тіла я прагну відчуження від Росії, представленої Володимиром Путіним та Олександром Ціпком.
Євген ЗАРУДНИЙ, Харків,відгук на публікацію Володимира Шкоди «За рахунком народів та націй» («День», № 21, 11 лютого 2006)
