Весною і восени пролітають над нами журавлині ключі. Їхні тужливі голоси здавна хвилювали людські серця. У народі існує легенда, за якою вожак веде їх шляхом, що відкарбувався в його пам’яті під час багатьох перельотів. Цієї версії донедавна дотримувались і вчені, аж поки з допомогою радіомаяків, які давали можливість визначити місце кожного птаха в ключі, не спробували її перевірити. Виявилося, все навпаки. Ведучим міг бути як старий журавель, так і однорічний. Але це ніяк не впливало ні на згуртованість ключа, ні на маршрут польоту.
У листі Ю. Стадниченка «Російської культури світового рівня в Україні не створити» («День», №41) порушена тема зв’язку творчості письменника із суспільним середовищем, у якому вона розвивається. Тема надзвичайно складна і актуальна, особливо для України, але, на мою думку, так повністю й не розкрита. Не розкрита тому, що автор не спробував вийти за межу особистості митця. Та коли припустити, що людина за своєю природою — істота більш колективна, ніж це здається їй самій, то мистецтво лише уособлює фрагмент колективної творчості того чи іншого суспільства. Творчість присутня і в нашому повсякденному житті, в побуті, у праці. Чим вищий коефіцієнт творчої енергії в житті країни, тим динамічніший її розвиток. І хоч творча енергія присутня в житті кожного суспільства, але реально втілюватись у повсякденне життя може лише за певних умов.
Помиляються ті, хто вважає, що основну роль в житті і розвитку країни відіграють відпрацьована вертикаль влади і вивірена законодавча система. Основою розвитку є сам народ, точніше, здатність окремих індивідуумів відчути себе частиною єдиного суспільного процесу. У такому психологічному кліматі творчі здобутки однієї особи знайдуть продовження і втілення у праці сотень і тисяч інших осіб. У той же час, чим більше талановитий індивідуум віддалений від суспільства, тим менше шансів геніальній думці знайти в ньому відгук. Для реалізації творчих здобутків у суспільстві мусить бути присутній елемент духовного зв’язку, здатний ідентично проектуватися на свідомість членів суспільства, готуючи їх до сприйняття нових ідей: політичних, економічних, технічних. У певних межах компактного проживання створюється своєрідний телепатичний зв’язок, зв’язок на рівні підсвідомості. Тоді суспільство набуває властивості журавлиного ключа, де знання і досвід кожного стають доступними всім, а енергія з хаотичної перетворюється на цілеспрямовану. Затримка за малим — знайти ці «важелі», які «розблоковують» канали підсвідомого зв’язку.
Подібні «важелі» люди створювали вже давно. Ними стали духовні цінності суспільства. Вони зароджувалися внаслідок переосмислення моральних і релігійних догм, виникали в час переломних історичних подій і просто як елементи творчого спадку, відібрані часом, втілювались у народній творчості. Ідентична особливість мислення народу і його моральні якості виникають завдяки популярності таких цінностей. Так, наприклад, культивуючи в мистецтві хоробрість, войовничість і патріотизм, ми виховуємо потенційних солдатів, здатних захищати інтереси своєї країни де завгодно. Вилучивши ж із такого мистецтва чуття патріотизму, ми матимемо суспільство «крутих мафіозі». Але це спрощений варіант. На формування чеснот і єдності народу впливає і генетична пам’ять нації, і її менталітет, і, як було вже сказано, телепатичний підсвідомий зв’язок, а також енергетика землі, на якій цей народ мешкає. І, звичайно, духовні ідеали суспільства, які акумулюються кращими представниками народу і через літературу, інші види мистецтва поширюються серед однодумців. Важливо тільки, щоб вони доповнювали один одного, утворюючи гармонійну систему духовних зв’язків. Тоді ідентичність у мисленні і почуттях створює ту суспільну ауру, в якій творча енергія індивідуума посилюється завдяки «приєднанню» до біополя всього суспільства. Тим відрізняються талановиті нації від неталановитих, точніше від націй, які з тих чи інших причин не змогли повністю реалізувати свій духовний зв’язок.
І коли письменник живе турботами свого народу, формуючи спорідненість душ у серцях співвітчизників, його творчість, підсилена спільним біополем, часто перевершує талант самого письменника. Коли ж письменник орієнтується на ідеали іншого народу, він тим самим блокує канали духовного зв’язку із ближнім оточенням, оскільки пристосовує власний творчий пошук до біополя іншого народу й іншої землі. А коли такий підхід до творчості стає системою, порушується підсвідома єдність суспільства. У такому середовищі індивідуум зі своїми творчими задатками і проблемами, які створює їх реалізація, лишається практично один. І талант свій, образно кажучи, часто змушений «закопувати в землю».
