Із давніх-давен близькою і зрозумілою була творча спадщина Тараса Григоровича Шевченка грецькій людності, що вже три століття проживає в містах і селах Донецького Приазов’я. Це пошанування має свою історію. Її сторінки варто згадати в дні всенародного відзначення 200-річчя від дня народження Великого Українця як ще один доказ того, що він належить не лише Україні, а й всім землякам.
Біля витоків шевченкознавства мовою греків Приазов’я стояв Феоктист Аврамович ХАРТАХАЙ (1836—1880). Він народився в грецькому селі Чердакли (нині — Кременівка Володарського району Донецької області).
Навчаючись у Петербурзькому університеті, юнак долучився до демократичного табору української інтелігенції. Хартахай був близько знайомий з Тарасом Григоровичем, під його орудою опановував глибини української мови.
Разом із іншими молодиками — українськими патріотами — 28 лютого 1861 року він ніс на Смоленське кладовище труну з тілом поета.
На кладовищі з прощальними словами виступили поет Микола Курочкін і студент Феоктист Хартахай. Скорботну промову Феоктиста на рідній мові Великого Кобзаря з великою увагою слухали Ф. Достоєвський, М. Некрасов, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін. Із болем у душі юнак, зокрема, сказав:
«...Сумно і страшно мовить: «Тарас Григорович умер...» Зомліли ніженьки, що по світу носили, зложились рученьки, що тобі служили, закрились карі очі, що на тебе любуючи і сумуючи гляділи, минулись думи і пісні. Перестав твій Тарас сльози лити, стомився, заснути хотів. Матінка наша, Україна, степи наші, могили, Дніпро широкий, небо наше синє! Хто нам пісню заспіває. І про нас згадає! Хто нас так щиро любитиме і за нас душу положить!..
Затих, замовк наш соловейко навіки! Україно, Україно! Де твій син вірний? Мова українська! Де твій батько, що так тебе шанував, що через нього і тебе ще більше шанувати стали?.. Спи ж, тату, поки правда з кривдою мірять будуть, поки правда запанує на світі!..»
Промову Хартахая того ж року було опубліковано в українському громадсько-політичному й літературно-мистецькому журналі «Основа», що видавався в Петербурзі.
Пізніше Хартахай стояв біля витоків середньої освіти в Маріуполі. Завдяки його діяльності 15 жовтня 1876 року в Маріуполі відкрили чоловічу та жіночу гімназії. Їхнім засновником і першим директором був Феоктист Хартахай.
І тут, у Маріуполі, Хартахай продовжував пропагувати творчу спадщину Т. Г. Шевченка. Як свідчить сучасний грецький поет Леонтій Кир’яков, 1880 року, за кілька місяців до передчасної кончини, Хартахай приїхав у село Сартана, до його дідуся Костянтина Івановича, записувати народні грецькі пісні... «Дідусь знав багато грецьких пісень, казок, легенд, міфів, які вивчив від свого батька, що народився 1810 року. Коли в черговий раз Феоктист Хартахай приїхав у Сартану, то привіз дідусеві «Кобзаря», саме того, в який власною рукою Тарас Григорович вписав рядки, які не допустила цензура. Костянтин Іванович був грамотною людиною, він закінчив церковно-приходську школу, міг читати російською, українською та грецькою мовами. І з «Кобзаря» переписав вірші «Реве та стогне Дніпр широкий...», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої...». Цей примірник «Кобзаря» Кир’якови передавали як святиню із роду в рід.
***
Продовжив шевченківську традицію онук і правнук Кир’якових — Леонтій Нестерович КИР’ЯКОВ (1919—2008) — визначний грецький (румейський) поет, член Національної спілки письменників України, багатолітній член її правління, лауреат Республіканської літературної премії імені Максима Рильського, автор багатьох поетичних збірок мовою греків Приазов’я.
Леонтій Кир’яков із дитячих років полюбив поезію Т. Г. Шевченка, і вже в двадцять років переклав грецькою мовою уривок з поеми «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий...»)
1964 року, до 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, Леонтій Кир’яков разом із поетом Антоном Шапурмою і художником Лелем Кузьменковим оформили рукописний «Кобзар», на титульній сторінці якого грецькою мовою надписано: «Тарас Шевченко. «Кобзар». Вибрані твори. Рукописне видання грецькою мовою (маріупольський діалект). Жданов. 1964 рік». Зараз це унікальне видання зберігається у фондах столичного Музею Т. Г. Шевченка.
1994 року вийшла друком книжка «Панич, иду иксириты сис...сис» («Якби ви знали, паничі...»), де представлено більшість віршів і поем Т. Г. Шевченка в перекладах Кир’якова.
***
Значний внесок у грецьке шевченкознавство зробив маріупольський поет, мовознавець і журналіст Георгій Антонович КОСТОПРАВ (1903—1938), член Спілки письменників СРСР, делегат її першого з’їзду, один із творців писемної мови греків Приазов’я, фундатор її літератури.
У новітній час Костоправ переклав грецькою мовою Шевченків «Заповіт», його було надруковано 9 березня 1933 року і включено в читанки для грецьких шкіл (тоді вони ще існували в усіх грецьких селах і в Маріуполі).
1934 року Георгій Костоправ працював над перекладом грецькою мовою поеми Тараса Шевченка «Кавказ».
9 березня 1935 року поет опублікував у грецькій газеті «Колективістис», в редакції якої він працював літературним редактором, коротку статтю «Декілька слів про вірш «Сон». Це була передмова до перекладу твору Шевченка Антоном Шапурмою.
У ході так званої грецької операції НКВС Георгія Костоправа, як і багатьох інших місцевих діячів національної культури та шкільництва, було заарештовано. Скорий і неправий «суд» у вигляді сумнозвісної «трійки» вписав у вирок, крім антирадянської пропаганди і тероризму, ще й те, що поет пропагував «ворожу мову», — споконвічну мову греків Приазов’я.
І на довгі роки онімів народ...
***
Оцінюючи цей період у культурному житті грецької спільноти Приазов’я, член Спілки письменників України, поет, перекладач і композитор, заслужений працівник культури України Донат Костянтинович Патрича (1934—2004) в одній зі своїх публікацій наголошував: «Коли в 20—30-ті роки ХХ століття в Приазов’ї почала відроджуватися грецька література, молоді поети поряд зі створенням оригінальних речей велику увагу приділяли перекладам, щоб познайомити земляків із творчістю Тараса Григоровича Шевченка. Його «Заповіт» у перекладі Георгія Костоправа було введено в шкільну програму (у ті роки викладання в багатьох грецьких школах велося рідною мовою) і стало хрестоматійним. Деякі вірші великого поета переклав Павло Саравас... А такі пісні на слова Шевченка, як «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої...» та інші знає кожний грек у Приазов’ї...»
Цю ж думку виокремлює й поет Антон Шапурма: «Великие творения Тараса Григорьевича Шевченко переведены на многие языки... В эту полноводную реку бессмертной Шевченковской поэзии пусть вольтеся и ручеек наших переводов».
