На виконання ухвалених у квітні цього року нашим парламентом декомунізацій них законів Український інститут національної пам’яті опублікував прізвища осіб, згадка про яких має зникнути з топографічних назв держави. Бо ці люди в різні часи спричинились до встановлення антинародного режиму, насаджували антигуманну ідеологію, переслідували учасників національно-визвольних змагань, своєю діяльністю призвели до величезних жертв в окупованій ними Україні. Імена їх загальновідомі, у списку понад 520 прізвищ ідеологів комунізму, партійних функціонерів, військових діячів, керівників каральних органів, радянської інтелігенції, що вірно служила комуністам.
Загалом, за повідомленням Інституту національної пам’яті, в Україні доведеться декомунізувати назви 81 міста, 827 сіл, понад 100 тисяч найменувань вулиць, майданів, парків, заводів, шахт, кінотеатрів, гідро— і атомних електростанцій, інститутів тощо.
Названі на «честь» комуністичних достойників топоніми мають бути перейменовані до 21 листопада цього року.
Та, знаючи пристрасть наших політиків і чиновників до всіляких референдумів, опитувань, комісій і засідань, а то і примітивного саботажу, впевнений, що після виборів у місцеві ради різні антиукраїнські сили питання декомунізації будуть всіляко гальмувати.
Уже сьогодні в деяких ЗМІ різні політологи мусують питання доцільності декомунізації з причини «АТО, фінансового стану держави, можливого розколу суспільства, поваги до пам’яті старшого покоління» тощо.
Одночасно не ведеться робота в просвітництві, де авторитетне слово українських науковців, істориків, етнографів, краєзнавців, мовників?
«...Нинішня ситуація пояснюється не лише незнанням або невіглаством впливових осіб, а ,наявною тут злою політичною волею. Називаймо речі своїми іменами. Впродовж століть — і за часів імперської Росії, і в добу Радянського Союзу, і, визнаймо це, уже в незалежній Україні — здійснювалась негативна селекція в нашому суспільстві. Обмежувалось, переслідувалось усе, що несло в собі живу, волелюбну українську ідею...» — Л. Івшина, «Повернення в Царгород».
«Негативна селекція» виростила новий біологічний вид «гомосовєтикуса», здатного до мутацій. Ідеологічно фанатичний у часи Союзу, з причини компартійної дисципліни і страху перед карними органами, навіть в ембріональному стані цей «вид» мав нахили до казнокрадства і корупції, а після розвалу Союзу, об’єднавшись з «соціально близьким» криміналітетом, розквітнув і забуяв в усій своїй грабіжницькій сутності.
Як етнограф, за десятки літ своїх мандрів по Галичині, Волині і Закарпатті я зібрав багатющий матеріал про тотальне нищення української ідентичності в усіх можливих сферах людської діяльності, а особливо в семантиці й топоніміці.
Як приклад, моє рідне село Зимна Вода, що омивається цілим каскадом цілющих джерел, які не замерзають навіть у люті морози.
«Визволителям» назва не сподобалась, і іменували село — «Водяне», а присілок, що лежав уздовж гостинця Львів — Перемишль і називався Зимновідка, перехрестили на «Холодную водку», що стало причиною кпинів різних дотепників над місцевими жителями.
Тож на першій сесії першого демократичного скликання сільська громада, не чекаючи постанови згори, обрала комісію з п’яти осіб по декомунізації села. До неї ввійшли заступник голови ради, два вчителі школи (мовник і історик), директор місцевого дослідно-експериментального заводу, парох церкви і я, як депутат райради.
У своїй роботі комісія одержала надзвичайні повноваження і на першому своєму засіданні прийняла постанову:
1. Повернути селу давню історичну назву, старим центральним вулицям — автентичні назви, а новопосталим надати імена українських діячів чи милозвучні назви з прив’язкою до місцевої конкретики.
2. Відновити на сільському майдані могилу січовим стрільцям і воїнам УПА.
3. Реставрувати цвинтарну капличку і капличку біля джерела «Гевакова криниця», де традиційно на Водохреща відбувались релігійні дійства.
4. На перехресті польових доріг відновити пам’ятний кам’яний хрест, поставлений у 1848 році, з нагоди ліквідації панщини, що був, як і каплички, знищений безбожними комуністами.
5. Оголосити збір коштів і безтермінову толоку по реставрації доведеної до руйнації сільської церкви, плебанії і прилеглої території.
6. Ліквідувати гіпсово-бетонну лавочку з сидячим на ній Леніним (фігуру Сталіна, що колись сидів поруч вождя, місцеві комуністи крадькома вивезли кудись ще після ХХ з’їзду своєї партії).
7. Термін постанов комісії по декомунізації села — до одного року.
Аналогічні комісії були створені при всіх міських і сільських радах Галичини, тож справа декомунізації була вирішена ще двадцять з гаком років тому.
