Ірина НЕСВОВАЛЬ, куратор галереї сучасного мистецтва «Єрмилов Центр»:
— За місяць на наших виставках і концертах побувала величезна кількість відвідувачів і просто гарних людей. Ми нарешті зробили ремонт — прибрали труби з підвалу, тепер там у нас буде нова мікрогалерея. Новий сезон розпочали виставкою неперевершеного Олексія Борисов, днями відкриється експозиція нашої світової знаменитості — Боба Михайлова. Приїжджала Ута Кілтер — улюблена акторка Кіри Муратової, перформер і єдиний в Україні автор програми про сучасне мистецтво. За два дні у жовтні вона провела у нас дві лекції — про перфоманси і про бієнале, всіх розворушила! Сподіваємося продовжити співпрацю. Ута хоче зробити програму про Харків, про сучасних харківських художників, про «Єрмилов Центр». Стартує аукціон Arsani, де представлені відомі харківські художники Гонторов, Брозголь, Борисов, Світличний, Яшин. Загалом, ми живемо і розвиваємося, перспективи у нас лише радісні, 2014 рік заповнений до кінця. Головне — впоратися з усіма проектами. Я вже не пам’ятаю, коли я була вдома і нормально спала...
Євген МЕДРЕШ, директор гімназії «Очаг»:
— Школа — це як монастир, де не відбувається нічого екстреного. Звичайний розпорядок — заутрені, обідні. Проте останнім часом у рази зросла кількість всіляких перевірок і комісій. Нас постійно перевіряють. Вимагають прибрати книжки певного видання, і це не ідеологічний тиск, а простій економічний рекет. Державі здається, що народ їй весь час недоплачує. Наша держава в повному розумінні — антинародна. Це оптовий гендляр на ринку, який торгує ширвжитком, — примітивні думки, примітивні ідеї. Ми звикли, що вона нам заважає, — але хай хоча б не душить. Чиновники вважають нас нерозумними і злодійкуватими безпритульними — а це означає, що вони самі злодійкуваті безпритульні і судять по собі. Але в «нашому монастирі» все гаразд і все спокійно — ми професійно робимо свою справу, у нас багато цікавого. Тішать прості буденні події. Нещодавно у нашому під’їзді мешканці власними силами зробили чудовий ремонт — усі зустрічаються і усміхаються одне одному, добра справа всіх об’єднала.
Ігор МУРОМЦЕВ, професор кафедри української мови Харківського національного університету:
— Нещодавно я був неприємно вражений — щороку купую собі перекидного українського календарика, і цього року вперше не знайшов жодного ні в кіосках, ні в рундуках. Я почав розпитувати, і мені показали місце на ринку, де продавався український календар. Один-єдиний на десятки російськомовних... Якщо говорити про тенденції, то позитивним для мене цієї осені є те, що нас хочуть бачити в Європі. А щодо змін у Харкові, то для нашого міста знаком «мінусом» є мер Кернес, а «плюсом» те, що тут мешкав Шевельов. І добре, що є спільнота, люди, які його шанують і вивчають його спадщину. А ось у музеї Університету немає навіть згадки про Шевельова, хоча ми пропонували відповідну літературу і матеріали. Ганебна подія — знищення дошки вченому світового рівня. Але втішає, що 30 жовтня відбудеться конференція на честь Шевельова. Читатимуть різні наукові доповіді — про Шевельова-вченого, Шевельова-громадянина і поділяться спогадами ті, хто особисто його знав. Я теж готую розповідь про зустріч із видатним вченим.
Олександр АННІЧЕВ, театральний критик:
— Особливих змін не відбувається, що вже непогано. Тішать вистави Оксани Дмитрієвої, яка нещодавно очолила трупу театру ляльок. Її «Чевенгур» мене приголомшив, увійшов до трійки найкращих вистав на Платонівському фестивалі у Воронежі. «Їжачок із туману» — чудова постановка! І при цьому впродовж чотирьох років талановита режисерка живе у подруги — художниці, не маючи власного кутка. Дмитрієву наполегливо запрошують на роботу до Росії і Криму, і буде погано, якщо Харків її втратить. Театрального життя не залишиться! Те, що нині відбувається в українському і російському театрі, — за межею критики. У «Музкомедії» вже два роки поспіль грають одну й ту ж саму виставу, директор театру — колишній спортсмен, який любить лазні і мріє зробити парну у приміщенні театру. У Харкові стає дуже незатишно жити.
Пилип ДИКАНЬ, історик, журналіст ІА «МедіаПорт»:
— Сумно, що Харків стає тьмяним і безликим. Зовнішній вигляд і дух міста залежить від поглядів наших владних керівників, а їм бракує базової освіти, і при цьому вони поводяться дуже авторитарно. Тому перед нами дикий жовтий колір будівлі ломбарду, яка традиційно була червоно-цегляною. А нещодавня обурлива подія? Усім відомий Палац одруження на Сумській частинами пофарбували в їдкий яскраво-блакитний колір у дусі радянських установ! Наші архітектори чи то нездари, чи то бояться висловити свою думку мерові й губернаторові. Лише архітектор Володимир Новгородов нещодавно зазначив, що «влада більше не радиться з фахівцями». Проте радують творчі події в місті. На постановках нашого театру «Мадригал» — вщерть заповнені зали. Нещодавно відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Дихай», ми її готували майже рік.
Вікторія ЧЕРЕВКО, голова Харківської обласної організації партії Демальянс:
— Ця осінь для Харкова стала «видовищами без хліба». Парки, атракціони, алеї, квіткові гірлянди... Візуальна привабливість Харкова для влади означає невмілого вершника на чорному тлі, розміром з дев’ятиповерхівку. І таких шедеврів по місту з’явилося чимало. А ось до ремонту доріг на Салтівці у чиновників руки так і не дійшли.
І з «хлібом» останнім часом проблеми серйозні. Вкотре подорожчали залізничні квитки. Сьогодні переліт із Харкова до Варшави коштує всього на 110 грн дорожче, ніж залізничний квиток Харків — Київ. Підвищилися тарифи в громадському транспорті. Я досі намагаюся отримати обґрунтування цих неодноразових підвищень, кількість надісланих запитів вже перевищила десяток. Сумно, що знову в ужитку з’явилися вислови «заборонені книжки» і «неугодні підручники». А надихнула й додала мені радості днями українська стрічка «Параджанов» — така ж шалена й непередбачувана, як погода цього жовтня.
