Секонд-хенд, а по-народному — барахло, буває різним.
Буває сорту «А», буває «Б», але те, що готують нам до нинішніх виборів,
це вже, вибачте...
І справа не в тому, що Кучма не має тієї могутньої харизми,
як у чахнучого, але все ще грізного Бориса. І навіть не в тому, що Симоненко
не має за плечима тієї сили, що стоїть за його російським колегою. Не мають
у нас комуністичні ідеї глибокого коріння і не можуть їх мати. Клімат,
чи що, вплинув (а він у нас усе-таки тепліший, і кров наша явно веселіша
від похмурих еритроцитів, що біжать московськими венами), головне — у моїх
співвітчизників набагато сильніше розвинений древній інстинкт власності.
Серед молоді товариш Симоненко і зовсім не популярний. 4 % — це що, рейтинг?
Ні, російський «секонд- хенд» у нас не пройде. У нас буде
щось набагато гірше.
Наталія Михайлівна — особа майже архетипна, така собі розгнівана
мати-воїтелька, що захищає своє гніздо від злих і похмурих бродяг-руйнівників,
похмурих яйцеїдів. Вона багато чим приваблює — зрозумілістю лозунгів і
фанатичною переконаністю, особливим декадентським шармом постійно скривдженої
людини (у свій час цим «брав» гнівний Адольф), обіцянками «надзвичайки»
(все ж якась розвага серед сірих буднів!), а потім, «через три місяці»
(які цілком можуть розтягнутися на три роки), мовляв, настане полегшення.
Головна й найнебезпечніша її зброя — обіцянка такого собі псевдокатарсичного
звільнення від почуття злоби та роздратування, древнього, як світ, почуття
помсти.
Виникнення валькірії Наталії — чи не найсумніший підсумок
бездарно проведеної кучмівської п'ятирічки. Демагогічна потужність Вітренко
є, кажучи мовою психіатрії, компенсацією блідої немочі Кучми та його двору,
тобто це — хвороба суспільства.
У застійно-затхлому соціумі поява подібних мстивих персонажів
неминуча. Ступінь їх злоякісності, а то й некрофільства — примха випадку.
Дещо розкриває в таємницях нашої окриленої месниці її політичний
антипод — Вєрка Сердючка. Вєрка — смішна, наївна, але загалом добра жлобиха-трансвестит.
Всередині вона — чоловік, причому недурний. Вєрка потішає глядача транссексуальним,
вселюдським теплом і постмодерністською невловимістю. Наталія Михайлівна
їй у всьому ніби зворотно пропорційна — адже хоч зовні вона жінка, характер
у неї за твердістю абсолютно чоловічий. Порівнюючи жіно- чоловіка Вєрку
і чоловіко-жінку Наталію, приходиш до висновку: секрет їхньої популярності
в тому, що обидві вони задовольняють наше глибоко незадоволене й певним
чином неусвідомлене прагнення до простоти.
Боротися з мадам-валькірією непросто. Просте поливання
брудом нічого не дає — її німб страждальниці народної лише розсіється ще
більше.
Прихід Наталії до влади — грізна й реальна перспектива.
Щоправда, подальше перебування Леоніда Даниловича нічим не краще. Придворні
стратеги це розуміють, тому хапаються за методи кримінальні — залякування,
зомбування населення. Неминучі і масштабні фальсифікації.
«Я не вірю в колективну мудрість багатьох неосвічених індивідуумів»,
— сказав колись Томас Карлейль. Я також. Але на вибори — піду.
Андрiй МАКЛАКОВ, журналіст
Біла Церква, Київська обл.
