Напередодні виборів хором звучать запевнення кандидатів у президенти про наміри боротися з фінансово-економічною кризою у випадку, якщо осідлають вершину владної піраміди. Воно й зрозуміло: без ефективних протидій і заходів, спрямованих на пом’якшення її ударів, тут аж ніяк не обійтися. Однак конкретну програму ніхто не пропонує. Очевидно, її просто немає. При цьому важливо вивчити саме явище нинішньої кризи, знайти методи її нейтралізації та ліквідації, ѓрунтуючись на практиці й уроках схожих подій у минулому.
Специфіка глибокої кризи в Україні в тому, що не були проведені та навіть не початі структурні реформи економіки, не здійснені (так необхідні після 1991 р.) інституційні економічні й політичні трансформації. В Україні, як ніде, криза ускладнена глибокою перманентною політичною нестабільністю. Як наслідок, подолання спадщини минулого виявилося затяжним процесом на фоні бездіяльності і очікування вищих державних інстанцій, їх нездатності знайти спільний знаменник програмних дій, які б виразилися в загальнонаціональному курсі й інтересі, спрямованих на подолання фінансово-економічних негараздів.
Причини кризи мають комплексний характер. Однією з них є відсутність капіталовкладень як з боку держави, так і приватного бізнесу в реструктуризацію економіки. Дивує саме ставлення до проблеми тих, хто міг би найбільше сприяти економіці. На Заході в період післявоєнної відбудови зароблені гроші вкладалися у виробництво, приватним бізнесом масштабно здійснювалося самофінансування. В Україні — в комфорт і розкіш, престижні автомобілі, дорогі речі, яхти, вілли тощо. Це з одного боку. З іншого, високими процентними ставками банківська система гальмує розвиток виробництва.
У сучасному глобалізованому світі для такої країни, як Україна, криза може бути згубною, але при раціональному підході до неї може стати стартовою площадкою для майбутнього економічного буму, створення сприятливої ситуації для вирішення проблем тих галузей, які в час економічного піднесення опиняються на периферії розвитку. Зокрема, це — розширення внутрішнього ринку споживання вітчизняної продукції, виконання європейського замовлення в справі створення спортивної та соціальної інфраструктури Євро-12... Де взяти гроші? Не слід забувати: криза — це час великого переливу капіталу з провідних країн у відсталі. Гроші завжди шукають місце, де вигідно працювати. Але, не дай, Боже, їх проїдати.
До кожного заходу в сенсі подолання кризи слід підходити зважено. Не рефінансувати банки, а закривати недолугі, які погрузли в махінаціях, корупції і непорядності щодо клієнтів. Підтримувати лише ті, які здатні виконувати свої функції фінансового вливання в перспективні галузі майбутнього старту, враховуючи при цьому глобалізацію сучасного світу. Усю банківську систему, як і економіку країни, не можна розглядати як замкнуту в національних кордонах структуру, а як складову великого фінансового світу.
У сенсі оздоровлення української економіки наявні сили й засоби слід сконцентрувати на:
— малій індустрії і всебічній допомозі дрібному й середньому бізнесу як гнучким виробничим закладам збереження і примноження масової ділової активності нації;
— організації громадських робіт, які значною мірою здатні підтримувати тонус працездатності працівників і символ віри в кінцевий успіх;
— перенавчанні кадрів, що має робитися спільними зусиллями держави й бізнесу;
— навчанні безробітної молоді, залученні її, насамперед, до громадських робіт. Інакше ми втратимо (і вже втрачаємо) ціле покоління.
Однак цього не досить. Потрібно налагодити постійний діалог влади з народом. Сьогодні на руках у громадян України за деякими даними до 60 млрд. доларів пасивних, непрацюючих грошей, за умови їх задушливої нестачі в кровоносній системі фінансово-господарського організму.
Гарантами вкладників грошей у банки має виступати не тільки держава, а й великий капітал. Одна держава за рахунок своїх ресурсів не витягне з труднощів економіку. І покладання лише на неї засвідчує пасивність вітчизняного бізнесу, його небажання йти на виправданий ризик.
Важливими моментами в угамуванні кризи стане підбір професійних кадрів-менеджерів в усіх сферах суспільного життя, відмова від принципу призначення дерибанщиків за партійною квотою.
Виходу з фінансово-економічної кризи значною мірою сприятиме оздоровлення політичної ситуації. У цьому сенсі потрібні серйозні, на конституційному рівні, реформування органів державної влади й управління. Чи є потреба мати у Верховній Раді 450 депутатів, якщо там від сили 50 активних парламентаріїв, а останні у законотворчості зовсім не помічені. Можливо, варто встановити для кандидатів у депутати рейтингові тести на профпридатність, а крім того депутати за кожну сесію могли б звітуватися про свою особисту роботу в парламенті. А то гроші проковтнуті великі, а роботи цілий пшик...
Не слід скидати з рахунку й державного протекціонізму, особливо експортним галузям, серед яких видне місце мало б належати сільськогосподарському сектору. Однак вийти на показник важливої галузі в українському експорті навряд чи вдасться при нинішньому підвішеному статусі землі, який обумовлює нестабільність сільського виробника, його виродження як землероба, та деградацію у бік утриманця. Відсутність приватної власності на землю негативно впливає і на промисловість, знищує залишки виробництва сільськогосподарських машин тощо. Заданий в сільському господарстві напрям теж не працює на вихід з кризи. Навпаки, поглиблює її. А потужний аграрний сектор — це чи не найбільш стабільний козир України у європейському та світовому виробництві.
Сучасна фінансово-економічна криза серйозно вплине на всі сторони життя міжнародного співтовариства. За умов глобалізації вона належить до категорії нових, модифікованих світовою ситуацією, явищ. Головною протидією їй можуть бути скоординовані спільні заходи світової співдружності. Ніхто наодинці її швидко не подолає. Відрадно, що вже зараз спостерігається процес зближення тих держав, які ще недавно дистанціювалися одна від одної. А тому Україні, використовуючи своє вигідне географічне й геополітичне становище, слід врахувати це й виробити стратегію гнучкого реагування на всі економічні й політичні виклики в сенсі захисту національних інтересів.
