Наближаються вибори президента України, вибори, які, можливо, визначать долю України на багато десятиріч. Тепер усі ми — не просто громадяни України, ми — електорат! Ми слухаємо та читаємо передвиборні промови претендентів (особливо уважно — двох лідерів рейтингу «президентських перегонів») і передвиборні коментарі політиків, чиновників, політологів, інших численних VIP, напів- і зовсім-не-VIP-персон...
Я зараз не хочу говорити про брудну «виворітну» сторону нашої передвиборної боротьби — цього просто не повинно бути в цивілізованій країні; наприклад, я, відчуваючи себе європейцем, сприймаю це як особисту ганьбу! Подивіться за океан: за всієї гостроти передвиборної боротьби Буш і Керрі не лише не відмовились від теледебатів, а й не забули усміхнутися один одному та потиснути руки і до, і після найгострішого взаємного «телепоєдинку»! А до Майкла Мура, який зняв гострий критичний фільм «Фаренгейт 9/11» про нинішнього президента США, не прийшли ні ЦРУ, ні ФБР, ні податкова поліція.
Я хочу поговорити про «лицьову» сторону передвиборних програм двох основних претендентів. Ніхто не сперечається: так, треба боротися з корупцією, Україна тут ходить у світових лідерах, треба, щоб міліція ловила злочинців, щоб судді судили згідно з Законом; так, треба, щоб держчиновники всіх рівнів ретельно продумували своє «государєво дєло» і, хоч що б там було, виконували його, а не посилалися на «поганого» Президента й «жахливий» Кабмін (чого ж ви тоді пішли на держслужбу?), але водночас пам’ятали, що вони лише найняті Президентом і Кабміном, а служать вони — народу, який сам «найняв» і Президента, і Кабмін. Усе так, усе правильно. І все — не так просто...
От приборкає новий Президент корупцію, запрацюють чиновники краще — і що далі? Адже є ще такі найважливіші аспекти, як, наприклад, ШЛЯХ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ — де місце України на цьому ШЛЯХУ? Це жоден чиновник не вирішує, це має сказати новий Президент — кожному держчиновнику окремо і всьому українському народу — загалом. На жаль, раніше цією проблемою не переймалися (можливо, не вважали це важливим, можливо, «не до того було») — і ось результат: передова частина людства (Північна Америка, Західна Європа, Японія) перебуває нині в перших лавах високотехнологічної (інтелектуальної, «хайтеківської» — називайте, як хочете) цивілізації, а Україна застряла в індустріальній цивілізації 50-х років минулого століття.
Адже на цьому людська цивілізація не має наміру зупинятися, вона рухається далі — і це те головне, про що я хочу «попередити». Сьогодні якість життя громадян будь-якої країни найбільше залежить від забезпеченості цієї країни енергією. Якщо країна має вдосталь енергії (своєї чи купованої — не важливо) — в ній є і розвинене сільське господарство (і в пустелі пшениця зростатиме — лише поливай та підживлюй!), є й чиста питна вода (технологією «зворотного осмосу», наприклад, можна хоч усе Азовське море знесолити й очистити — лише електроенергію давай!), й автомобілі «табунами» доглянутими дорогах мчать; а якщо ця енергія ще й екологічно чиста, то й здоров’я громадян такої країни відмінне. Нині людство перебуває на етапі «вуглецевої цивілізації» (оскільки основними енергоносіями є вуглецемісткі вугілля, газ, нафта). Але епоха ця через 30—40 років (або й набагато раніше!) закінчується (хто не вірить — погляньте на ціну одного бареля нафти). На зміну їй уже приходить епоха «водневої цивілізації», в якій основним енергоносієм буде водень, отримуваний із води (можна й морської). При цьому: а) людство має необмежену сировину і — що дуже важливе! — майже однаковий до неї доступ; б) обладнання для «водневого енергетичного циклу» набагато простіше й економічніше (ККД перевищує 90%!), ніж для газу, нафти, а тим більше вугілля; в) при спаленні водню виникне лише вода і практично відсутні якісь шкідливі викиди. У США, Німеччині, Японії вже створено водневі (на принципі його «електрохімічного, тобто безполум’яного спалення») енергоустановки потужністю в десятки тисяч кіловат. Світові автогіганти також давно працюють у цьому напрямку, наввипередки демонструючи на престижних автосалонах нові моделі електромобілів (правильніше було б називати їх «воднемобілями»), багато з них уже запускають у малосерійне виробництво. У США вже перевірений повітряно-реактивний авіадвигун («scramjet»), який працює на суміші водню й кисню, отримуваних безпосередньо з повітря та водяної пари. Розроблені спеціальні наноматеріали («фуллерени»), здатні утримувати величезні обсяги водню. Крім того, є ще один суперперспективний напрям водневої енергетики — термоядерний синтез, заснований на використанні «важкого водню» — дейтерію (за задумом фахівців, широкомасштабне виробництво водню базуватиметься спершу навколо атомних електростанцій, а в майбутньому — навколо термоядерних). Уряд США, наприклад, щорічно виділяє 5—10 мільярдів доларів на проблему «водневої енергетики», і ще близько $50 млрд. на рік витрачають на цю проблему найбільші американські корпорації (разом — три українські зведені бюджети-2005!).
А що Україна? У якій цивілізації опиниться наша країна через 10—20—30 років? Не знаю, не бачив, не чув, не читав... Зате читав, що в Кременчуці нещодавно організоване складання архаїчної російської «Волги» ГАЗ- 31105, що «пожирає» (при їзді в межах міста) 15 літрів бензину на 100 км — оце прорив... у минуле!
У давній чудовій книжечці «Фізики жартують» був такий шарж: на поверхні Місяця сидять два сумні космонавти, й один другому каже: «Ось, ми й на Місяці, і що?» Хоч би не сталося, що в 2005 і подальших роках, незалежно від результату майбутніх виборів, ми сумно запитуватимемо одне одного: «Ось, ми вибрали нового Президента, та й що?»...
