Відповідаючи на запитання «Дня» (див. № 144) щодо того, наскільки припустимим у підручниках історії є «емоційно- поетичний» компонент та як часто можна «переписувати» власну історію, хочу сказати таке. Головне — історія має бути правдивою, а її вивчення в школі, насамперед, — цікавим. Досягти цього без емоційного забарвлення стилю підручника, мабуть, неможливо. В той же час, емоційне фокусування історичних подій має бути об’єктивним, тобто має відображати дійсність, а не викривляти. Розвивати уяву, фантазію учнів, спрямовувати на шлях надбання наукових знань — таке, на мою думку, призначення емоційної складової шкільного підручника. Відкриваючи для себе нові історичні знання з такого підручника, учень відчуватиме себе дослідником.
Бачення Майдану як «сонячного помаранчевого дива», на мій погляд, відображає дійсність, таке бачення притаманне не тільки автору підручника, а й багатьом людям, які це диво бачили. Таким є моє сприйняття і осмислення Майдану як історичного явища. Поряд з дивом Майдану органічно постає паралель з історичним романом Павла Загребельного «Диво». Диво — це створення Храму — Софії Київської. Так, найбільш значні події та явища в житті українського народу порівнюються з дивом.
Віктор Мисан виклав історичну подію у формі, яка цікава п’ятикласникам. Якоюсь мірою він узагальнив те, що писали в газетах. Так, «День» порівнював Майдан з «Містом Сонця», багато розповідав про позитивну енергетику аури доброзичливості Майдану.
Біля витоків Незалежності Українсько Держави у 1991 році стояла Велика Реставрація української історії, завдяки якій стали широко відомі твори Грушевського, Дорошенка, Полонської-Василенко та інших істориків; створювалися підручники відреставрованої історії України. Термін «переписування історії» більше підходить до тих, хто спотворював історію України, закривав «білими плямами», взагалі стверджував, що історії українського народу не існує. «Переписування історії» — це спроба узаконити в Україні спільні з Росією підручники, на щастя, нездійснена. А от книжки серії «Бібліотека газети «День», які зарекомендували себе як підручники з історії («Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир»), — це яскравий приклад реставрації української історії. Після реставраційних робіт, проведених такими майстрами, як автори цих книжок, для учнів відкрились знання, які були закриті нашаруванням «білих плям», «переписувань» і замовчувань.
