Можна впевнено сказати, що суть американської зовнішньої політики щодо України не зміниться. Це буде, як і колись, розважливий курс, що базується винятково на державних інтересах США і спрямований на встановлення і подальше зміцнення американського світового панування. Помітною зміною буде хіба що скорочення фінансової «допомоги» країнам колишнього СРСР, що є скоріше благом для нас.
Є надія, що прихід до влади представника республіканців із властивими їм особливостями у поглядах на зовнішню політику протверезить українсько-американські відносини. Твердість позиції США відкриє нам очі і змусить нас, нарешті, стати принциповішими. Як сказав днями наш Президент, українцям настала пора «розгинати спину».
Хотілося б сказати про те, що необхідно пам’ятати Україні, розвиваючи подальші політичні відносини зі Сполученими Штатами Америки.
Що стосується українсько-американських відносин, то варто чесно визнати, що Україна цікавить Америку лише в російському контексті. Дії та рішення США останніх років, які так чи інакше стосуються України, свідчать, що Україна не є пріоритетом їхньої інвестиційної політики, а часто і взагалі позбавлена декларованої уваги. Більш того, галузі української промисловості, здатні випускати продукцію на рівні світових стандартів, розглядаються на Заході як конкурентні відносно його національних виробництв. У економічному плані потенційно Україна є менш привабливим партнером, ніж Росія.
Яскравим прикладом ставлення до серйозних політичних кроків Києва на міжнародній арені є те, як США негативно сприйняли українську мирну ініціативу під час югославського конфлікту. Білл Клінтон заявив, що Україна сама має невирішені етнічні проблеми. Ось так: коли доходить до принципових речей, стратегічний партнер може і по руках дати.
Пізнавальною у цьому розумінні є думка заступника директора Інституту Гарімана Колумбійського університету (США) Олександра Мотиля: «США не дуже зацікавлені в пошуку стратегічних партнерів. [...] Стратегічних партнерів у США немає, є стратегічні колонії чи стратегічні васали. [...] Для США головним партнером є Росія, а не Україна. [...] Американці лише тоді йдуть на певне зближення з Україною, коли відносини США з Росією погіршуються, і навпаки. [...] Якби з Україною взагалі не було б ніяких торгових відносин, [...] США цього б навіть не помітили». («Дзеркало тижня» від 23.05.1998).
Виходячи з вищевикладеного, можна виділити наступні завдання української зовнішньої політики стосовно США:
1. В ідеологічному і психологічному плані на урядовому рівні необхідна зміна нашої дипломатичної позиції стосовно США з довірливо-угодовської на ощадливо- принципову. Тобто потрібно просто відповідати стратегічному партнеру взаємністю. А простодушність у зовнішній політиці обертається здаванням позицій.
2. У політичному плані необхідно виробити стратегію відносин з США, яка б базувалася на довгострокових державних інтересах і суспільних цінностях України, нейтралізувала б можливі виклики і загрози нашим інтересам з боку США і робила нас незалежними від будь-яких змін в американській держадміністрації. Українській дипломатії варто активно, без докорів сумління використовувати в наших інтересах усі протиріччя і складності у відносинах США з рештою світу.
3. Україна повинна розглядати Сполучені Штати як засіб своєї зовнішньої політики, а не як ціль. Цілями України є її стратегічні інтереси у світі, для досягнення яких потрібні такі партнери, як США і Росія.
4. З огляду на багатофакторність сучасного світу, Україні варто дотримуватися концепції «раціонального обмеження» стратегічних зв’язків з наддержавами, перешкоджати надмірному впливу і можливій залежності від однієї або групи держав.
5. Було б продуктивним прийняття Україною концепції багатополярного світу. Таким чином, Україна зможе заявити про неприйняття виняткової ролі будь-якої держави (тут — США) як монопольного розпорядника в сфері міжнародної безпеки, про намір залишатися одним з полюсів регіонального тяжіння і відповідно будувати свою зовнішню політику на багатовекторній основі. При цьому варто мати на увазі, що Росія розглядає багатополярність світу як перехідний етап до свого відновлення як головної противаги глобальним устремлінням США. Ця противага в майбутньому повинна активно використовуватися Україною.
6. Необхідно пам’ятати, що Україна за певного рівня самоорганізації здатна впливати на американську політику як засобами офіційної дипломатії, так і через громадянські демократичні інститути американського суспільства, які систематично і досить часто з успіхом демонструють поляки, прибалти, ізраїльтяни, пакистанці, тайванці та багато інших. Крім того, державі варто ширше використовувати можливості та зв’язки окремих осіб, що мають впливову репутацію.
7. Необхідне вироблення комплексу заходів для формування бажаного образу України серед американських політичних, економічних, ділових кіл, представників громадськості, а також виправлення небажаних іміджевих ситуацій, пов’язаних з нашою країною.
Нам також дуже важливо знати і враховувати «стан здоров’я» нашого стратегічного партнера. Як він там? Які процеси починають визрівати? А що з ним буде завтра? Адже більшість наших політиків, учених, журналістів у своїх міркуваннях про Сполучені Штати Америки виходять з виняткового благополуччя в політико-економічній і соціально-культурній сферах життя цієї країни. А тим часом, як вважає, наприклад, дослідник В. Ларцев, ряд внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку США свідчить про початок кінця світового американського лідерства.
У широкодоступних українських виданнях майже не зустрічаються публікації про проблеми в американській політико-економічній і суспільній сферах. З деяких можна згадати статті М. Рябчука «Чи проіснують США до 2038 року?» («День» від 17.07.1997), де автор говорить про невирішену расову проблему в США і викликаний сегрегацією розкол суспільства. А також статті І. Каганца «Принцип доміно» («Дзеркало тижня» від 18.07.1998), де автор пише про потенційні економічні проблеми США, які викликані високим рівнем фінансових спекуляцій. Все це також варто враховувати при плануванні української зовнішньополітичної стратегії.
Знання та сильні ідеї — найбільш легкодоступний ресурс для сучасної України та її дипломатії. Не треба далеко ходити — потрібна всього лише творча робота розуму. З американським партнером, гідним і сильним, потрібно поводитися гідно, роблячи сильні кроки. Принагідно ми можемо перегравати американців інтелектуально, як не раз це робили і будемо намагатися робити надалі. Така лінія поведінки дозволить нам спокійно очікувати на будь-які підсумки американських виборів.
