«День» вже писав про ідею та перспективи перетворення заводу «Арсенал» на художній музей, свого роду «Український Ермітаж» (див., наприклад, статтю Григорія Полюшка в № 47 «Дня»). Нагадаємо, що ця ідея, яка належить Президенту України, вже знаходиться на стадії практичної реалізації: Київська міська рада виділила неподалік Києво-Печерської лаври близько 10 га землі для створення комплексу «Мистецький арсенал». Крім того, передбачається, що з державного бюджету Києву буде виділено субвенцію на створення комплексу «Мистецький арсенал», а також проведення археологічних досліджень на земельній ділянці із залишками фундаменту Десятинної церкви на суму 69,6 млн. грн.
Проте наш читач Юрій Стадніченко все ж сумнівається в актуальності створення подібного музею. Як і в доцільності відродження Десятинної церкви (про цю ідею «День» вже також писав, див. №28). Проте на відміну від ситуації зі створення «Мистецького арсеналу», в цьому випадку йдеться тільки про археологічні дослідження — принаймні, на сьогоднішній день...
У принципі, тобто якщо абстрагуватися від реалій сьогодення, думка про можливість створення в Україні музейного комплексу на кшталт російського «Ермітажу», французького «Лувру», Британського музею тощо тішить уяву й зігріває душу. Але...
У засобах масової інформації вже повідомлялося, що щорічно в Україні гине в середньому п'ятдесят пам'яток культури. Щорічно — п'ятдесят!
Я розумію, першочерговим завданням влади кожної країни є визначення стратегічних курсів розвитку різних галузей, розробка заходів щодо досягнення визначених у тих курсах цілей і наполеглива робота у відповідності до них. Якщо це так, то скажіть, будь ласка, якої мети щодо пам'яток культури та мистецьких закладів на даному етапі життя нашої країни ми повинні досягти: збереження тих, що маємо, чи створення нових? Питання, здається, риторичне. Слід сказати, що сам процес збереження пам'яток за тих умов, що склалися, потрібно поділити на два етапи. Насамперед, необхідно зупинити процес їхньої руйнації: полагодити дахи, аби вони не протікали, елементарно залатати дірки у стінах, засклити шибки, щільно підігнати двері, створити всередині пам'яток оптимальний температурний режим та вологість тощо. І лише після цього, переконавшись, що жодній iз них не загрожує загибель, переходити до другого етапу — почергової реставрації їх усіх.
Натомість наша влада діє навпаки: вже через кілька років, витративши на це кілька десятків мільйонів гривень, нам обіцяють відкрити «Мистецький арсенал» (це при тому, що, як повідомлялось нещодавно у «Дні», Харківський національний університет ім. М. Каразіна не має коштів на виготовлення кількох боксів для збереження архіву видатного астронома О. Струве). Чи не будете ви, шановний читачу, ходити залами того музею, як колами дантового пекла, знаючи, що за час створення музею загинули кілька разів по п'ятдесят пам'яток культури, які залишили нам наші предки та які є невід'ємною часткою нашої історії, нашої свідомості, нашої душі?
Та створення «Мистецького арсеналу» для влади замало: знов хтось, у черговий раз підставляючи Президента, підкидає йому думку про «відродження» Десятинної церкви, а уряд видає з цього приводу відповідну постанову. Слово «відродження» беру у лапки, бо ані сам не розумію, ані хто-небудь не в змозі мені пояснити, як можна відродити храм, який востаннє бачили ті, хто жив у 1240 році, коли його було зруйновано татаро-монголами, й не залишилось не те що його креслень, а й жодного малюнка? Адже реконструкції цієї споруди, виконані навіть видатними мистецтвознавцями (приміром, Дмитром Логвіним та Юрієм Асеєвим), демонструють, яким міг бути храм, а не яким був у дійсності. Ми що, хочемо стати посміховиськом для усього цивілізованого світу? Нам псевдо-Лядських воріт замало? Та яке то має значення для тих, хто понад усе бажає «пооперувати» знову ж таки десятками мільйонів гривень...
Пропоную уряду звернутися до Верховної Ради з пропозицією, щоб ті кошти, які зараз збираються виділити на створення «Мистецького арсеналу» й «відродження» Десятинної церкви (якщо не помиляюсь, це 70 млн. гривень), були направлені на порятунок пам'яток історії й культури, яким загрожує руйнація; ідею «відродження» Десятинної церкви поховайте назавжди; створення «Мистецького арсеналу» відкладіть до кращих часів; дайте, нарешті, оцінку тому, що коїть київська влада зі столицею, та зробіть відповідні висновки. Бо пам'ятки архітектури в столиці гинуть не тільки й не стільки під дією дощу, вітру, спеки чи холоду, скільки від рук людських. Саме так чинить міська влада Києва, щоденно, щогодини, щохвилини, щомиті спотворюючи історичне обличчя столиці. Чи знаєте ви будь–яку іншу країну в світі, влада якої коїть подібне із своєю столицею, вік якої дорівнює щонайменше півтори тисячi літ?
Хочу запропонувати, яким чином протягом тривалого часу можна отримувати для реставрації пам'яток історії і культури чималі кошти з двох дуже надійних джерел. Як відомо, нещодавно Міністерству культури та туризму передано побудований у 1784—1798 рр. за проектом французького військового інженера І. Меллера арсенал Старої Печерської фортеці, у якому й планується створити музей. Арсенал — це величезна прямокутна із внутрішнім двором споруда, що має по периметру 800 метрів завдовжки. Оскільки вона двоповерхова, то довжина експозиційних залів може скласти 1600 м (для порівняння — довжина футбольного поля по периметру складає в середньому 360 м). Нехай Міністерство культури та туризму поки що здає цю споруду на конкурсних засадах в оренду. Здає доти, доки ми твердо не станемо на ноги й не дозволятимемо собі розкошувати, здійснюючи такі проекти, як створення «Мистецького арсеналу».
