Володимир Левицький — відомий український математик, культурний і громадський діяч Галичини кінця ХІХ — початку ХХ століття, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесний член Київського математичного товариства, член Товариств математиків італійських, німецьких, французьких і т. д. Жив і працював у Львові, коли перед Другою світовою війною Західна Україна була під владою Польщі. У 1930 році написав два листи — один до українського математика академіка Михайла Кравчука у Києві і другий — до газети «Діло», у яких йшлося про його ставлення до запровадження марксистської методології в усій Україні.
Нижче подаємо лист Володимира Левицького до газети «Діло» у цій справі від 30 березня 1930 року з деякими скороченнями тексту та незначними мовними виправленням:.
«Високоповажаний пане Редакторе!
Київське математичне товариство, якого маю честь бути почесним членом, почало працю над створенням Всеукраїнського об’єднання математиків. На загальних зборах у Києві математичне товариство, виступаючи від імені цілої України по обох боках Збруча, хоча в нас це Товариство має лише двох членів, прийняло низку резолюцій, які визначають діяльність Товариства. Наведу тут одну резолюцію, що дослівно звучить так: «Товариство повинно дбати про розвиток марксистської методології в математиці, досліджувати філософські математичні проблеми на засадах діалектичного матеріалізму, розвивати у своїх членів матеріалістичний світогляд».
Ця резолюція є чимось нечуваним у науковому світі та компрометує Київське математичне товариство до тої міри, що я не можу поминути її мовчанкою.
І тому-то в листі від 1 березня 1930 pоку, написаному до одного з найвизначніших членів президії математичного товариства (академік Михайло Кравчук. — М.П.), я визначив своє становище так:
«Оскільки можна погодитися менш-більш із усіма ухвалами загальних зборів..., то рішуче дозволю собі виступити проти 7-ї резолюції і як Ваш почесний член мушу зазначити, що математика як наука, предметом дослідів якої є лиш ідеальні концепції та яка стремить до безоглядної правди, стоїть вже по самій своїй натурі вище понад усякими політичними партіями і світоглядом та не має і не може мати ніяких божків, тим більше таких, що з нею не мали нічого спільного.
Її одинокий Бог — то правда, безпартійна, аполітична. І тому в ній групуються люди усяких поглядів, у ній першу роль грали такі мужі, як Коші, Лаплас, Ваєрштрасс та хоч би великан духу Ґаусс, і інші, яких не вільно викинути поза математичні дужки, хоча вони не були прихильниками матеріалізму. Якщо зійде математика до ролі політичного партійного знаряддя, то перестане бути математикою, а стане лиш ординарною «щотницею» (наука, яка вчить без помилок лічити).
А до того, чи нинішні математично-фізичні досліди не ведуть до погляду діаметрально іншого як матеріалістичний світогляд, який математичне українське Товариство бере за вихідну точку своєї праці?»
Мушу тепер пояснити, чому повищий факт подаю до загального відома. Сорок літ життя посвятив я питанням математики, фізики та астрономії і мені здається, що маю право забирати голос у тих справах. А історичний, кількатисячолітній хід математичних думок каже мені, що ті думки завжди були недоторканні для кожного режиму, будь він білий, чорний чи червоний. І тому констатую, що математика все була і є тією цариною, де ніякий матеріалізм якої-небудь закраски вже по самій природі не міг та не може мати доступу. З цілою рішучістю та повною свідомістю стверджую також, що якраз найновіші досягнення математики, фізики та астрономії не лише захитали матеріалістичним світоглядом, але й спричинили повне його банкрутство, ймовірно раз на все. Все це, очевидно, добре знають київські математики, серед яких є визначні вчені, не тільки європейського, але й світового значення. Чому вони прийняли повищу резолюцію — не хочу тут розбирати, одначе для мене немає сумніву, що такі резолюції не є висловом наукової об’єктивної безпристрасної думки, а лише політичного сектантства, якому в науці немає місця. Мені наукова совість не дозволяє йти врозріз з правдою та допускати компроміси в якій-небудь науці, a тим більше в математиці, де компромісів нема й не може бути, бо, на мій погляд, марксизм у математиці — це лише клич на експорт, для тих кіл некритичної маси, які не лише не в силі ввійти у глибокі основи математики, але для яких і саме слово «математика» є тільки пустим звуком без значення. Такий клич є негідний мужів науки, що його висловлюють проти власного переконання.
