На днях я став телевізійним свідком виконаного з помпою Державного Гімну України на футбольній зустрічі збірних України і Польщі в Києві, де побачив невідповідність (на мою думку — підкреслюю) слів П. Чубинського сучасним реаліям — намаганням подолати міф про споконвічну ворожість українців до польського народу. Під час війни 1941—1945 рр. я був свідком деяких подій у стосунках між українцями і поляками, і усвідомив, що український народ вороже ставився не до польського народу, а до шляхти, яка уособлювала загарбницькі щодо українських земель потуги. І мені стало прикро, що в нашому Гімні є такі слова: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці».
Я противник усякої загибелі кого б то не було, навіть ворогів, бо розумію, що вони також хочуть жити, і внесення таких слів у текст Державного Гімну миролюбної України, яка відмовилася від ядерної зброї, вважаю недоречним і нетактовним. Я знаю, що уряд оголосив конкурс на кращий текст Державного Гімну, отримав пропозиції, келейно прозасідав і вирішив запропонувати Верховній Раді затвердити першу строфу і приспів як текст Державного Гімну України.
Вважаю, що народу було б цікаво прочитати ті пропозиції, які представили наші поети (а хто ж іще повинен це зробити?) як тексти Державного Гімну. Проте не було опубліковано (наскільки мені відомо) жодного варіанту такого тексту, щоб хоч через пресу визначити, якому саме змісту Гімну віддає перевагу «народ, а не просто населення». Отже, це питання було віддано на відкуп комісії, склад якої і переконання її членів для нас за сімома замками.
Я розумію, що уряду не хотілося б розпалювати пристрасті в суспільстві навколо цього питання, а тихенько провести через Верховну Раду текст Чубинського, до якого ніхто з наших численних поетів так і не зміг (чи не захотів?) внести зміни, які відповідали б і сучасним реаліям світу, і нашій ментальності. Підозрюю, що і тут проявилася боротьба особистостей, у якій поети, з одного боку, не проти авторства на текст Гімну, а всі решта боролися за те, щоб хтось один не міг вважатися автором. Що поробиш, пострадянське «совкове» суспільство, і така ж його еліта!
Не вірю, що наші відомі і маловідомі поети не пропонували більш-менш прийнятних концепцій тексту Гімну. Треба тільки тепер усвідомити, що оскільки текст вірша Чубинського у народі сприймався як текст Гімну патріотичних сил, що боролися за незалежність і соборність («від Сяну до Дону») України, то й оновлений, доопрацьований текст Гімну повинен по ритміці, розміру, римах відповідати віршу П. Чубинського.
Редакція «Дня» могла б провести публічне обговорення варіантів тексту Гімну перед розглядом питання у Верховній Раді.
