У «Дні» №14 і №17 був опублікований матеріал професора В. Дергачова «Вечори на хуторі поблизу Європи» . Скажу одразу: я згоден з вельмишановним географом стосовно того, що 10 років незалежності ні на дециметр не наблизили нас до Європи, що нашим можновладцям бракує освіти та інтелекту, що значна частка правлячої еліти не варта доброго слова. Згоден навіть стосовно тонкого спостереження, що у тривожний час на поверхню суспільно-політичного життя спливає все те, що має питому вагу меншу за одиницю, а все інше спускається на дно. Ця асенізаційна метафора так сподобалася В. Дергачову, що він повторив її тричі, щоб у читачів не лишилося сумнівів, про кого йдеться. Ми живемо у країні, вважає професор, де «на поверхню політичного життя випливли щирі українці». У цьому — весь пафос статті. Росіяни, татари, болгари, євреї та інші, вочевидь, залягли на дно. Але деякі з них часом вигулькують на поверхню.
IНВЕКТИВИ
Українському слову «щирий» в ро сійській мові відповідають «искренний», «истинный», «настоящий» та «усердный». Не знаю, яке саме трактування мав на увазі В. Дергачов, але у його статті щирі українці згадуються сім разів і ще три рази йдеться про справжніх українців (обов’язково у лапках, ніяк інакше). го мату; мову, далеку від суржику; по- європейському прибрані кладовища. Але все це — суб’єктивні враження, тож у пошуках істини я звернувся до останніх публікацій Держкомстату, який знає все про всіх.
Порівняємо деякі показники Львівщини і найбільш східної нашої області, Луганської. Ці регіони практично однакові за населенням (5,5% і 5,3% від усієї людності України). А ось від загальної кількості голосів, які на минулих виборах набрала КПУ, на Галичину припадає 5,9%, а на Луганщину — 9,6%. А ось від загальної кількості розлучень... і т.д. ( див. таблицю )
Математична процедура, сутності якої я не торкатимусь, дозволяє для обох регіонів вирахувати СУКУПНИЙ ІНДЕКС ЛЮМПЕНІЗАЦІЇ: для Львівщини він дорівнює 4,7; для Луганщини — 10,1. Підкреслю, що «люмпенізація» є поняттям соціальним і не причетним до національних проблем. Не біймося Галичини, панове! Дай нам Бог дожити до того часу, коли її традиції стануть загальнодержавними. І не дай нам Бог дожити до того часу, коли «Луганська традиція» розповзеться по всій Україні. А вона вже розповзається...
Щоб зробити приємність опонентові, ще раз зацитую Гоголя («Невский проспект»): «Есть множество таких людей, которые, встретившись с вами, непременно посмотрят на сапоги ваши... Сначала я думал, что они сапожники, но, однако же, ничуть не бывало: они большею частию служат в департаментах». Не дивіться під ноги, вельмишановний професоре В. Дергачов, а дивіться в очі! Може, почервонієте...
Бувають такі збіги — за кілька днів до того, як пан професор оприлюднив своє кредо, про нас, щирих, кілька слів написали «Известия». Йдеться про московську постановку п’єси Гоголя «Игроки». Режисер переніс її дію в Україну — «маленькие, тесные, барачные гостинничные комнаты окружены сарайчиками, курятничками и садочками», до того ж — «квакает лягушка, поет птица», а «герои спектакля СПІВАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ ПІСНЮ», і — увага! — «взяткобратель Псой Стахич Замухрышкин стал ЩИРИМ УКРАЇНЦЕМ, изъясняющимся на классической МОВЕ». Що й казати, українець Замухришкін — блискуча режисерська знахідка... Уявляєте київську виставу «Отелло», у якій всі люди як люди, лише підступний Яго плете свої підлі інтриги на «великом и могучем»? Я — не уявляю. Так чи інакше, продираючись крізь риторику В. Дергачова, можемо сформулювати його претензії до нашої з вами щирості. Наводжу їх у скороченому вигляді.
1. Бидло в образі «шарикових» стало надбанням революції 1917 р. Раніше воно виступало від імені пролетаріату, а тепер — від імені «справжніх» українців. Бидло — від українців...
КОМЕНТАР: вважаю себе справжнім (без лапок) українцем і відчуваю бажання відповісти панові В. Дергачову у його стилі, але виховання не дозволяє.
2. Найбільш щирими виявилися націонал-демократи, отже, вони привласнили право вчити інших, якими повинні бути українська культура і мова.
КОМЕНТАР: вважаю себе націонал-демократом, але не привласнював нічиїх прав. Що стосується української культури і мови, то чи не пропонує шановний професор їхнi взірці шукати на одеському Привозі?
3. В Україні зробили те, чого не припускаються навіть первісні африканські племена: націонал-демократи за мовною ознакою «викреслили зі списку» багатьох великих співвітчизників.
КОМЕНТАР: маючи солідну бібліотеку української та російської класики, дозволю собі запитання: хто викреслив і кого викреслили? Виявляється — Гоголя... Що стосується інших «багатьох», то їхнi імена у статті відсутні. Миколі Васильовичу випала велика честь стати коментатором до твору шановного професора: так чи інакше автор посилається на класика 11 разів (!). Тому і я вважав, що маю право скористатися спадком письменника, і спеціально для В. Дергачова вибрав епіграф. Шановний колего, не треба «пробку из графина втыкать в пирожное»!
4. Склалися дві загрози державності: «справжні» українці та «еліта в законі», зрощена з бізнесом на державних ресурсах.
КОМЕНТАР: «еліта в законі» — безумовне зло. Але злодії не мають національності, то до чого тут справжні українці? Звинувачувати націонал-демократів можна лише у тому, що вони, не зумівши об’єднатися, мало зробили для України. Все інше — це «такая баталия, которой никогда не было».
ГАЛИЧАНСЬКА ТРАДИЦІЯ
З огляду на те, про що йшлося вище, було б навіть дивно, якби В. Дергачов не скористався нагодою і не зачепив Галичину. Але він скористався: як виявляється, наша влада «пішла найбільш простим шляхом. За фундамент взяли тільки галичанську традицію як загальнонаціональну». Запитання: що таке «галичанська традиція»? Я неодноразово бував на Львівщині — в містах і селах. Можу засвідчити ввічливість і охайність галичан; притаманне їм почуття людської та національної гідності; ошатні садиби; відсутність публічно
