Першими на наближення Великодня реагують, як не дивно, неаполітанські магазини. Практично відразу після святкування Дня святого Валентина на зміну шоколадним сердечкам та іграшкам, що цілуються, у вітринах з’являються яскраво упаковані величезні шоколадні яйця та інші (шоколадні ж) пасхальні атрибути. Самі італійці з сумом констатують, що їхнє суспільство за останнє десятиліття явно хилиться в бік яскраво вираженого консумізму, простіше кажучи, перетворилося на суспільство споживачів. Навіть релігійні свята поступово перетворюються лише на привід придбати, купити щось. А отже — і продати. Торгівля миттєво реагує на будь-які потреби, що виникають: чи бажання тілесні, чи духовні. А в Неаполі, де незвично густо сконцентрований дрібний кустарний промисел, а також є безліч крихітних крамничок і лавок, це особливо помітно.
Отже, Великдень у Неаполі: що у нього схожого, а в чому відмінність від нашого, українського.
Разом зі своїми православними єдиновірцями католики Італії дотримуються 40-денного посту перед заповітним днем. Але, за моїми спостереженнями, постує середньостатистичний неаполітанець без особливого завзяття. Так би мовити, без фанатизму. Суворих обмежень в їжі не дотримується, лише щоп’ятниці замість м’яса їсть рибу й морепродукти. Проте враховуючи, що ціни на рибу можуть бути в 5 —10 разів вищими за ціни на м’ясо, поняття «пісний стіл» набуває вельми неоднозначного відтінку.
У НАС — ВЕРБНА, У НИХ — ПАЛЬМОВА
За тиждень до основного свята відзначається Доменіка ді пальма — Пальмова неділя, аналог нашої Вербної неділі. В усіх церквах проходять святкові меси. Парафіянам роздають освячені гілочки пальми й оливи, які зберігаються вдома до наступного року. В четвер перед Великоднім тижнем, неаполітанці, згідно зі звичаєм, прагнуть ощасливити своєю присутністю якомога більше церков під час богослужіння. Точно кажучи, звичаєм передбачено відвідати лише сім храмів, але неаполітанці, мабуть, керуються старим добрим принципом «кашу маслом не зіпсуєш». За старих часів саме четвер перед Великоднем вважався першим днем весни. Молодь убиралася в новий одяг і, перебігаючи від церкви до церкви, вихвалялася між собою. Зараз обновами в Неаполі вже нікого не здивуєш у будь-який день року, тому останній перед Великоднем четвер втратив колишнє значення демонстрації нової весняно-літньої колекції. Але звичай всією сім’єю вийти в четвер і постояти біля церкви — залишився.
ПАСХАЛЬНИЙ СИМВОЛ ПЕРШИЙ — ЗДОБНИЙ І СОЛОДКИЙ
Так само як і в нас удома, в Неаполі до Великодня печуть пухку й ароматну паску. Ось тільки форма цього святкового хлібобулочного виробу для нас є незвичною — у вигляді голуба, а точніше, голубки — символу чи то світу, чи то святого духу. По-італійськи голубка (а заразом і здобний аналог нашої паски) — коломба. Ось саме така коломба, прикрашена цукатами та мигдалем, полита шоколадом і посипана горіхами, з родзинками, цукатами і цедрою, стала символом італійського Великодня. Коломби, запаковані в яскраві блискучі коробки, дарували друзям, родичам, знайомим. Великі офіси купують їх сотнями для вітання співробітників і найповажніших клієнтів. Хазяїн невеликої крамнички або перукарні, наприклад, теж вважає справою честі подарувати всім працівникам по коломбі. Домашня прислуга так само має бути відповідно облагодіяна найдешевшою коломбою. Треба зазначити, що подібні їстівні шедеври великодніх свят є на будь-який смак, а точніше — на будь-який гаманець: від 1— 2 до 15 — 20 євро. Тому цілком доречно таким чином засвідчити свою повагу й особистій перукарці, й шанованому начальникові.
Раніше коломби в італійських сім’ях випікали самостійно, у великих печах у дворі. А тепер сучасна індустрія повністю монополізувала це приємне виробництво. Зараз по всій Італії існує декілька гігантських фабрик з виготовлення подібних виробів. Підраховано, що до Великодня щороку в Італії випікають рівно вдвічі більше коломбів, ніж кількість усього населення країни, включаючи новонароджених і немічних людей похилого віку.
Останніми роками у продажу з’явилися коломби у вигляді великоднього яйця або у вигляді ягняти — символу жертовного агнця Божого. Взагалі-то, звичай готувати коломбу-ягнятко прийшов із Сардинії, що дозволяє рекламі сповна вихваляти наближеність до старовинних народних звичаїв. Але, поклавши руку на серце, самі італійці пояснюють ці інновації лише прагненням торгівлі продати якомога більше й дорожче.
СИМВОЛ ДРУГИЙ — ЯЙЦЕВИЙ
Ще один символ італійського Великодня для нас є звичним і знайомим — яйце. Але не варене і розфарбоване, як у нас. Від православної «крашанки» або «писанки» в Італії залишився лише символ. Пасхальне яйце тут — це грандіозна (інколи до одного метра заввишки) шоколадна споруда, в надрах якої, як правило, заховано який-небудь сюрприз: іграшка — для дитини, сувенір або біжутерія — для дорослого. Такий собі універсальний «кіндер-сюрприз» на будь-який смак та вік. Досить поширений звичай — подарувати близькій людині до Великодня золоту ювелірну прикрасу саме в такому яйці. В цьому випадку дарувальник має витратитися додатково: подарунок несуть у спеціальну майстерню, де вам його «запаяють» в шоколадне яйце за індивідуальним замовленням. За вашим бажанням яйце розфарбують і розпишуть текстами привітань, запакують у яскраву обгортку й доставлять адресатові. Кажуть, що коштує таке задоволення недешево.
Зате уявіть ефект! Ви отримуєте в пасхальний ранок яйце такого розміру, що всі страуси світу просто здохнуть від заздрості, знехотя ламаєте шоколад (на який у вас алергія), а там, всередині!.. Далі можете додумати самі. Але говорять, що кілька десятиліть тому син одного небідного неаполітанця саме в такому яйці знайшов... розкішний мотоцикл. Що й казати! Люблять місцеві татусі своїх діточок!
Ну, а якщо ви не прибічник настільки радикальних способів доводити свою відданість родичам, можна обмежитися шоколадними зайчиками, курчатами й качатами, яких табунами продають у Неаполі за місяць до Великодня, причому на кожному розі. Колись ці милі звірята були символами весни, що настає. А ось символами чого є шоколадні... Барбі, машинки, трансформери, Гаррі Поттер або людина-павук? Ні, я рішуче не розумію чогось у сучасній пасхальній символіці!
А ЩО ЩЕ, КРІМ СОЛОДОЩІВ?
Звичайно ж, дуже улюблена всіма італійцями паста, тобто макарони! Готують їх із вишуканими соусами, з рибою різних сортів, кальмарами, мідіями, восьминогами та іншими мешканцями підводного царства. Обов’язкове блюдо на святковому столі — так зване Пьятто сакро — святе блюдо: на велику тарілку викладають декілька нарізаних варених яєць, ковбасу салямі й солоний сир. Цією старовинною закускою необхідно починати святкову пасхальну трапезу. Далі йде наваристий м’ясний бульйон з декількох сортів м’яса. Обов’язково готують молодого баранчика. Лише у Неаполі варять до Великодня особливий суп із зеленню, кількість сортів якої може досягати більше десятка. Вина п’ють зовсім мало, швидше запивають ним жирну їжу.
На солодке — ще одне типова великодня страва — пастьєра. Це такий відкритий, обов’язково круглий пиріг із начинкою із солодкого сиру та есенцією з апельсинових квітів. Але найцікавіше в пастьєрі те, що тісто для неї замішується не з муки, а з варених пшеничних зерен. Ось такий гібрид нашої сирної паски й різдвяної куті.
А ось іще одна «паралельна» між нашими кухнями страва — неаполітанська касатьєла. Це знову ж таки пиріг. Цього разу несолодкий, із дріжджового тіста, у яке замішують кубики декількох сортів ковбаси, сиру та шинки. Але найголовніше — зверху касатьєла по колу прикрашена цілими курячими яйцями в шкаралупі, які кладуть сирими в тісто ще до випікання. А потім так і ставлять цей архітектурно-кулінарний шедевр у піч. Отже, крашанка — не крашанка, писанка — не писанка, може, «випіканка»? Я би так назвала цей неаполітанський спосіб готувати яйця на Великдень.
НА ДРУГИЙ ДЕНЬ
Отже, яйця неаполітанці не фарбують, ковбасу до церкви святити не носять. А ось за столом, як і у нас, люблять посидіти на Великдень усією сім’єю: з дітьми, онуками, зятями й невістками. Як бачимо, дуже схоже. Але понеділок, який називається в Італії «паскветта», істотно відрізняється від нашого післявеликоднього дня, заповненого болісними роздумами про тлінність усього сущого, тобто про необхідність переварити раніше з’їдене.
Італійці ж знайшли оригінальний спосіб спалювати накопичені напередодні святкові калорії. Паскветту тут усі намагаються провести якомога активніше й якнайдалі від дому. Як правило, всі вирушають у далекі (й не дуже) подорожі та прогулянки, їдуть на море, в гори, в цікаві культурно-історичні місця. Існує навіть приказка: Великдень — з сім’єю, а паскветту — з друзями.
На паскветту відкрито всі музеї, виставки, ботанічні парки, місця археологічних розкопок. Величезні черги туристів у цей день стоять біля входу в Королівський палац, до Археологічного музею, до розкопок у Помпеях. У Неаполі цього святкового понеділка можна почути на вулицях англійську, німецьку, шведську мови. Здається, вся католицька Європа вирушила на відвідини старовини, з користю використовуючи дану Богом і державою паскветту й пасхальні канікули.
Непоганий, прямо скажемо, спосіб святкування!
А ЯК МИ — УКРАЇНЦІ — В НЕАПОЛІ СВЯТКУЄМО?
Цього року нам не пощастило: православний і католицький Великдень припадає на один день. А в інші роки вдавалося святкувати двічі! Спочатку, за неаполітанським звичаєм, їмо коломбу, пастьєру й касатьєлу. Восьминоги й баранина — дуже дороге задоволення, без них можна й обійтися. А ось паскветта — законний вихідний, можна й пригадати, що ми перебуваємо в Італії, в країні, де знаходиться понад 90% усіх світових пам’яток античності.
А там, дивишся — і наш православний Великдень настав. Це щось особливе — бачити, як українці готуються святкувати цей величний день на чужині! Комусь із дому передали домашнього копченого сала, кільце ковбаски з печі. Італійську рікотту, яка лише віддалено нагадує наш сир, доводимо до стану сирної бабки в мікрохвильовій печі. Тепер — крашанки!
В овочевій крамниці я купую кілограм цибулі (незручно ж просити лише лушпиння від цибулі, заради якого й вимушена витрачатися на абсолютно непотрібну мені цибулю!) й потихеньку нагрібаю в пакет разом із цибулинами необхідну мені сировину для фарбування яєць. Продавцеві-неаполітанцеві достатньо було одного погляду на мої недоладні дії в ящику, аби миттєво визначити: «Ти українка?»
Отримавши позитивну відповідь, він нахиляє над моїм пакетом кілька ящиків — і я забезпечена рослинним барвником для крашанок на найближчі 10 — 15 років! Видно, не я перша сьогодні купую в цього продавця цибулю: хтось із «наших» вже провів із ним бесіди з народознавства. Хай живе дружба між народами!
У Світлу Неділю українці з усього Неаполя прийдуть до греко-католицького храму, де проведе святкове Богослужіння отець Роман. Біля церкви розкладуть крашанки, писанки, паски, сирні бабки. Тобто все те, до чого звикла й до чого тягнеться українська душа. А на чужині — особливо.
З Великим Святом вас, дорогі земляки!
