Згадаймо: ще 11 років тому, у липні 1990 р. у преамбулі історичної «Декларації про державний суверенітет України» була проголошена «необхідність побудови правової держави». Відомо, що у колишньому Радянському Союзі держава аж ніяк не могла вважатися «правовою», і навіть сам цей термін не користувався пошаною. Тому проголошення Україною такої високої мети за умов існування Союзу РСР було вельми сміливим кроком.
Про правову державу, так само, як і про державу соціальну й демократичну, йдеться й у чинній Конституції України, в її преамбулі і в самому тексті. Але, погодьтеся, у багатьох із нас, хто читав і проголошував це троїсте гасло про Україну як правову, соціальну та демократичну державу, мимоволі виникали сумніви з приводу і того, чи сповна відповідають ці гасла дійсності, і того, чи можна хоча б сподіватися, що така відповідність може стати реальністю у майбутньому.
Попри всі сумніви скептиків, таких, наприклад, як шановний професор В. Войтенко , який не бачить «абсолютно ніяких позитивних змін» («День», № 131) , сподівання на краще почали виправдовуватись: Верховна Рада прийняла закони, які, хоч їх називають лише «малою» судовою реформою, насправді рівнозначні революційному прориву вперед, до створення справді правової держави, тенденція просування до якої почала матеріалізовуватися.
Здійснені відчутні кроки до забезпечення не формальної, а реальної рівності сторін у судовому процесі. Може, й скрегочуть нині зубами деякі прокурорські працівники, але від них до компетенції суду передані питання про взяття під варту і проведення обшуку. І те, що донедавна вирішувалося тишком-нишком, за непрозорою завісою так званої «таємниці слідства», віднині розв’язуватиме суд, гласно, та ще й у присутності захисту. У справах, вироки та рішення з яких ще не набули законної сили, відновлено більш ефективне та демократичне апеляційне провадження, яке, до речі, було відоме в Україні ще в середині XVIII ст., за часів «Прав, за якими судиться малоросійський народ». Набагато спрощений та значно наближений до цивільного колишній арбітражний (нині — господарський) процес, а вся система господарських судів підпорядкована Верховному Суду України — найвищій ланці єдиної системи судів загальної юрисдикції. Зрозуміло, що все це лише перші кроки. Не випадково прийняті закони охрестили «малою» реформою і Кабінету Міністрів України доручено забезпечити її здійснення у повному обсязі. Попереду — створення судів присяжних, системи адміністративних та інших спеціалізованих судів і ще багато дуже важливих і дуже непростих справ. Але перший прорив уже стався, реальний рух до правової держави започаткований, «мала» реформа викликала неабиякий суспільний резонанс.
Усе це — не випадковість, а закономірний процес. Безпорадними виявилися спроби деяких відомств та посадовців блокувати реформу, безпідставними — просторікування про неспроможність депутатського корпусу досягти згоди з найважливіших питань. Верховна Рада відгукнулася на нагальні суспільні потреби реформування судової гілки влади, подолання застарілості законодавчої бази (наприклад, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України були прийняті ще за часів СРСР, у 1960 р.). Оновлення, вдосконалення та демократизацію правової сфери підтримала широка громадськість країни. Неоціненну роль відіграли практично одностайні виступи засобів масової інформації проти всіх вад правоохоронних органів, непрофесіоналізму та низького морального рівня частини їхнього персоналу, проти інших недоліків, які особливо наочно виявилися у зв’язку з розслідуванням справи Гонгадзе та ряду злочинів проти журналістів. Прискіплива критика з боку ЗМІ сприяла створенню такого суспільного клімату, в якому неминучими стали й істотні кадрові зміни, і оновлення нормативно-правової бази та інші важливі кроки.
Дуже вагома роль європейської та світової громадськості, яка докладає зусиль для сприяння наближенню України, зокрема її правової системи, до цивілізованого рівня, до сучасних міжнародних стандартів. У «малій» реформі використаний цікавий зарубіжний досвід. Так, запроваджені механізми апеляційного та касаційного оскарження та перегляду судових рішень та вироків значною мірою нагадують французьку модель. Вплив світового досвіду відчутний в оновленні деяких інститутів захисту прав людини. У зв’язку з цим дивує позиція деяких наших співгромадян, які зневажливо ставляться до тих, хто занепокоєний негараздами на нашому правовому полі. Так, читач Ю. Стадніченко навіть хизується («День», № 127) тим, що «не має найменшого бажання розбиратися в тому, чи будуть нас... звинувачувати у порушенні прав людини» у разі запровадження запропонованих ним заходiв у мовній сфері. Ці пропозиції можуть стати об’єктом окремої полеміки, а зараз йдеться не про них в цілому, а лише про позицію автора в одному принципово важливому питанні. Ті, хто і всередині країни, і за її межами опікуються проблемою прав людини, кличуть нас і допомагають просуватися до цивілізованішого суспільства, і ми повинні бути щиро вдячні за це. Якщо ж панові Ю. Стадніченку більш до вподоби доцивілізоване ставлення до прав людини (а історично цивілізованості, як відомо, передувало варварство), то це його власний вибір. Ми ж повинні бути задоволені тим, що навіть «мала» реформа немалою мірою наблизила нас до сучасних світових стандартів, а наступні кроки правової реформи зміцнюватимуть позиції України у співдружності правових держав, у якій їй належатиме гідне місце.
Те, що тенденція розбудови правової держави відповідає й об’єктивним потребам сьогодення, і настроям громадськості, дає підстави сподіватися, що ці процеси матимуть надійну перспективу. В українському суспільстві сформувалося розуміння необхідності неординарних кроків до повної реалізації «трiади» —гасел правової, соціальної, демократичної держави. Як свідчить прийняття вищезгаданих законів, у владних структурах поступово нагромаджується реальний досвід здійснення таких кроків. Неодноразові заяви лідерів країни Леоніда Кучми і Анатолія Кінаха про соціальні пріоритети національних програм розвитку держави дають підставу сподіватися, що аналогічний прорив станеться й на шляху перетворення України на дійсно соціальну державу.
