Та проблема в тому, що, вирішуючи поточні і перспективні задачі, Україна вимушена постійно стикатися з ветеранським чинником, тими передвиборними обіцянками, які давав Президент Кучма ветеранам, і наказами, які йому давали ветерани. Історично склалося так, що в структурі населення України майже 20% — це ветерани, з них половина — ветерани воєн і військових конфліктів, інваліди, сім’ї загиблих.
Використовуючи у своїй передвиборній програмі критику комуністичного минулого, Президент не відкинув значення Перемоги у Великій Вітчизняній війні для України і світової спільноти, внеску в неї ветеранів фронту і тилу. Не відкинув він і досягнутого за мирний час — внесок ветеранів праці у побудову найбільших об’єктів індустрії України, у розвиток космічних, авіаційних, військових та інших технологій світового рівня.
Проблеми ветеранів загальновідомі — хронічні труднощі з виплатою пенсій, забезпеченням пільг. Медичні, соціальні, житлово-комунальні і безмір інших проблем теж іще чекають свого вирішення.
На недавніх виборах президента України понад 30% населення віддали свої голоси за лідера комуністів. Тієї ж миті «провину» за це поклали на ветеранів, їхню більшовицьку свідомість.
Однак ще на початку 80-х років лідер комуністів Західної Німеччини (ФРН) Герберт Місс писав про те, що в ідеологічній боротьбі соціалізм програє капіталізму за трьома позиціями. По-перше, за обсягом розв’язання соціальних проблем, по-друге, за ступенем моторизації населення і, по-третє, за рівнем розвитку туризму. Іншими словами, відкинувши ідеологічну гру, буржуазні держави чисто економічними методами зняли зі своїх плечей соціальні проблеми.
Висновок очевидний. Дебільшовизація свідомості — це, великою мірою, не боротьба ідеологій, а вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Утім ми не на Заході, а живемо в Україні, на стику двох суспільно-економічних формацій, в якому химерно, а часто і потворно, переплетені старе і нове. На сьогодні ситуація якраз така, що Верховна Рада і Кабінет Міністрів обома руками тянуть непіддатний «привид комунізму» назад в Україну. Він практично втратив майбутнє серед молоді, у переході компартії України до соціал-демократичної доктрини. Привид пручається, хоче до Китаю, Північної Кореї, Куби, а його тягнуть назад в Україну. Ну, нащо це потрібно Верховній Раді — зрозуміло. А от навіщо це уряду, тим більше Президентові?
Спроби ліквідації пільг ветеранів за методологією 1997 р. спричинили величезну соціальну напруженiсть. Якщо у Києві воно частково вилилося в пікетування Кабінету Міністрів, то в регіонах воно пішло вглиб і відгукується глухим гомоном, у якому відчутне несприйняття нинішньої політики, лідерів, що здійснюють цю політику, перспектив руху вперед. Пригнічує те, що особливо сильного удару зазнає Президент. Люди на повний голос міркують про те, що в період передвиборної кампанії Л.Д. Кучма обіцяв не чіпати пільг, а, навпаки, сплатити заборгованість, повернути згорілі вклади та інше. Тоді чому уряд детально не пояснив людям, які пільги яких категорій населення має намір скоротити, скорочує і чому? Напевно, це зняло б певну гостроту ситуації. Проте, один момент все одно пояснити важко. Ветерани, як і раніше, вважають, що всі гроші у Києві, в центрі. Вони і помиляються, і не помиляються. Річ у тому, що на 80% фінансування основного ветеранського Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» має відбуватися з місцевих бюджетів. Але за проектом «Бюджету-2000» 24 з 27 регіонів України «сідають» на дотацію. А отже, «гроші йдуть, як і раніше, у центр», а центр розподіляє. Відповідно до такого старого підходу можна не сумніватися, що соціальну сферу в регіонах профінансують щонайбільше за залишковим принципом. А це соціально-економічна база для повернення, існування, і притому безбідного, «привиду комунізму».
Однак є йому й «політичний харч». В Україні кількість політичних партій наближається до 100. Усі вони тією чи іншою мірою декларували у своїх програмах головну або ж одну з основних цілей — поліпшення життя народу і, зокрема, ветеранів, «чорнобильців», інших, слабо або мало соціально-економічно захищених верств населення. Та от парадокс. У першому варіанті наказу виборців України кандидатові у президенти Л.Д. Кучмі, який підготував блок політичних партій на його підтримку, навіть був відсутні слова «ветеран», «пенсіонер», «інвалід».
Різке несприйняття такої позиції з боку Української партії справедливості (УПС), її конкретні пропозиції у вигляді спеціального розділу «Слабкозахищеним верствам населення — президентські соціальні гарантії» у тексті наказу дали змогу відновити справедливість. Після переможних для блоку політичних партій підсумків виборів президента, блок приймає рішення продовжити подальшу спільну роботу. Однак знову в тексті протоколу намірів про подальшу співпрацю не знайшлося місця навіть для слів «ветеран», «пенсіонер», «інвалід». А це ж не просто слова, а живі люди, і не один мільйон земляків. Як не наполягала УПС, текст не змінили. Тоді політрада УПС відмовилася підписати протокол намірів. Совість же дорожча, як і інтереси електорату.
Захист інтересів і законних прав ветеранів воєн і військових конфліктів, пенсіонерів, інвалідів — ось той пробний камінь, на якому перевіряють справжню, а не декларовану політику будь-якої партії. У народі кажуть: «Стався до своїх батьків так, як ти б хотів, щоб до тебе ставилися твої діти». А поки що, за великим рахунком, тільки УПС прагне якщо не вирішувати (через відсутність коштів), то хоч би постійно загострювати і ставити перед владою ветеранські проблеми. Мудро вчинив Президент України, створивши Державний Комітет у справах ветеранів. Це давало можливість сконцентрувати певні ресурси для розв’язання ветеранських проблем, хоча б вирішувати їхні законодавчі проблеми, іноді переводити на Держкомітет «політичні стрілки». Та не збагнули цього в управлінських сферах і «підпорядкували» Держкомітет Міністерству праці та соціального захисту. Нічого доброго, крім залишкового фінансування розв’язання проблем ветеранів Великої Вітчизняної й афганської воєн, не вийде.
Не треба діставати зі скринь старі «ізми» чи винаходити нові. Потрібно розв’язувати конкретні соціально-економічні проблеми ветеранів, і тоді більшовизм остаточно відійде в минуле.
