На сьогодні у світі можна виділити чотири види господарських систем. Перша — система матеріальної рівності людей із виробництвом товарів — це колишня радянська система і система, що працює зараз у Білорусі. Друга — система обмеженої нерівності людей (співвідношення доходів найбагатших і найбідніших — не більше ніж 5:1), яка швидко прогресує, розроблена Ден Сяопіном, що діє в Китаї та деяких інших країнах. Третя — система необмеженої нерівності людей із виробництвом товарів і захопленням зовнішніх ринків для реалізації товарів й отримання сировини. Це американська система. І четверта — система необмеженої нерівності людей без виробництва товарів із продажем сировини та ресурсів за кордон. Це система, що створена в Росії.
Здійснений автором аналітичний огляд показав, що вже понад 20 років найвищий темп розвитку в світі мають країни з другою системою: Китай, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Японія та деякі інші. Так, наприклад, у Китаї темп зростання суспільної продуктивної сили дорівнює 10 — 12% внутрішнього валового продукту (ВВП) на рік, а зростання заможності та доходів на одну людину становить 5 — 6% на рік, що вище, ніж у США та в розвинених капіталістичних країнах, і значно вище, ніж у країнах СНД та в Росії. Китай завдяки новій системі у своєму розвитку впевнено обганяє США та незабаром стане державою номер один.
Розгляньмо ці системи, щоб визначити, яка із них краща для України.
Системи матеріальної рівності створюють для концентрації всіх сил і ресурсів країни для вирішення конкретних одного-двох кінцевих завдань за визначений термін з управлінням зверху силовими методами. У СРСР цю систему використовував Ленін для перемоги в громадянській війні шляхом введення «військового комунізму». Сталін застосував цю систему в СРСР для швидкої індустріалізації, для створення оборонного потенціалу під час війни з Німеччиною, при відновленні народного господарства після війни, для створення ядерної зброї та ракетного потенціалу. Лукашенко застосував її в Білорусі для відновлення промисловості країни. Система рівності з зовнішнім силовим управлінням швидко насичує ринок країни конкретними промисловими товарами, переповнює його — і розвиток зупиняється через перевиробництво, про що, як правило, в радянській літературі не говорили, оскільки вважали, що за соціалізму не існує перевиробництва.
Система рівності до 1978 року в СРСР виконала свої історичні завдання, зростання виробництва зупинилося, і настав час її перетворення й удосконалення. Це мав зробити Горбачов, але він не знав, як це зробити, або не хотів, і під виглядом перебудови вирішив перевести СРСР і Росію в капіталістичну систему необмеженої нерівності за зразком США. Але потім Єльцин фактично перевів Росію в колоніальну систему четвертого типу. Аналогічна проблема виникла в Китаї перед генсеком Ден Сяопіном, і він вирішив її інакше, створивши систему швидкого розвитку продуктивних сил і зростання життєвого рівня.
Ден Сяопін при розробці цієї системи говорив, що Китаю слід вирішити проблему бідності мільярдного населення, проблему його розвитку. У разі розвитку капіталізму розбагатіє, можливо, лише меншість, а більшість тривалий час животітиме в убогості, і тоді в Китаї виникне питання про початок революції. Тому в цій системі головний вихідний параметр — суспільні продуктивні сили, які мають зростати швидше, ніж за капіталізму, і за рахунок їхнього зростання досягається підвищення рівня життя народу й економічної потужності держави.
У 1978 році для різкого збільшення виробництва продуктів Ден Сяопін ввів сімейний підряд і систему НЕП. Але введення НЕП приводило до швидкого збагачення частини активних, найхазяйновитіших селян і непманів. Відомо, що Ленін не встиг вирішити цю проблему, а тогочасні комуністи не знали, що робити з багатіючими селянами та непманами. Не вирішивши цієї проблеми, комуністи назвали їх куркулями, буржуями, виселили та ліквідували як клас, а інших селян об’єднали в колгоспи, ввели систему рівності на виробництві, щоб не було «тих, хто багатіє» і щоб усі жили «однаково» небідно та небагато. Проблему тих, хто розбагатів, талантів, творчої та видатної інтелігенції вирішив Ден Сяопін, побудувавши діалектичну систему господарювання з обмеженою нерівністю, що швидко прогресує. У цій системі №2 допускається обмежена нерівність у межах єдиної нормальної системи. У цьому випадку всі працівники системи орієнтуються на кращого та найбагатшого і рухаються в його бік, у результаті чого система швидко та постійно прогресує.
Але найголовніша ідея — це використання коштів розбагатілих уп’ятеро селян, городян, районів і областей для розвитку продуктивних сил і покращання життя решти 4/5 населення. Кошти на розвиток продуктивної сили від тих, хто розбагатів, отримують через пожертвування, шляхом прогресивного оподаткування тощо. Чому дозволяється багатіти не більше ніж вп’ятеро? Бо розбагатівши уп’ятеро, вони не вийдуть за межі системи. Математика давно показала, що якщо працівник заробляє порівняно з іншими більше ніж уп’ятеро, то він відривається від системи, від колективу, і ця «відірвана частина» починає експлуатувати інші елементи системи і навіть може зруйнувати її. А тут розбагатілі допомагають розвитку всієї системи. І їм це вигідно! Наведемо простий приклад: розбагатілий лідер отримує 500 доларів за уп’ятеро меншої мінімальної зарплати, тобто 100 доларів. Якщо він починає заробляти понад 500, то все, що перевищує цю суму, він вкладає в розвиток системи, і коли йому вдається підняти мінімум до 200 доларів, він може отримувати вже 200 х 5=1000 доларів. Таким чином, він виграв 500 доларів, піднявши мінімальну зарплату в системі на 100 доларів.
До того ж темпи розвитку економіки в цій системі становлять 10 — 12% і є найвищими у світі. Наприклад, темпи розвитку системи третього типу — 1— 2%, а четвертого — 0 — 2% на рік. Причому при системі четвертого типу 80% населення живуть за межею бідності.
Оскільки серед усіх господарських систем темпи розвитку продуктивних сил і зростання життєвого рівня народу найвищі у системи, розробленої Ден Сяопіном, то ця система для України краща.
