Визначальним критерієм будь-якої демократії є вибори. Тому що саме через вибори реалізується демократія. Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право вільно обирати та бути обраними. Не право обговорювати вибори чи філософствувати на тему післявиборчих коаліцій, а саме право вільного вибору гарантується Конституцією. Право вільного вибору є ядром, наріжним каменем демократії. Без реального забезпечення цього права для громадян будь-які передвиборчі чи післявиборчі процедури є неконституційними. Без права вільного вибору всі виборчі баталії в кращому випадку перетворюються на запеклу та азартну гру розлючених «вовків» перед численним стадом розгублених «баранів», які перебувають в загоні тотального беззаконня та нещадної експлуатації.
Це в теорії. На практиці ж — це десятки мільйонів розтоптаних прагнень людей до правди і справедливості, викинута на узбіччя історії справжня українська еліта, про підтримку якої так полюбляють говорити на телеканалах. Це узурпація великих капіталів в руках корумпованих нуворишів на фоні масового зубожіння населення. Це поповнення елітних нічних клубів, борделів для олігархів та окружних доріг проститутками з незаможних родин. Це приниження та блокування талантів професійних менеджерів, юристів, підприємців і фінансистів. З іншого боку, внаслідок порушення права вільного вибору громадян руйнується громадянське суспільство, між громадянами поширюється відчуженість, недовіра і ворожість, владні структури стають чужорідним тілом в суспільному організмі. В такій ситуації мова вже не йде про докорінне реформування системи влади, оскільки покращення соціального захисту людей та заохочення їх громадської активності — це реальне послаблення позицій бездарної та порочної влади. Влада при цьому інтенсивно нав’язує думку про неможливість швидких змін та необхідність перехідного періоду років у 50 тощо.
В Україні здійснюється подібна політика, а точніше подібний політичний геноцид народу. Цей висновок легко напрошується сам собою, зокрема, через очевидні грубі порушення рівного і вільного політичного права вибору для громадян. Взагалі, складається враження, що законодавці, підтримуючи закон про вибори до місцевих рад, навмисне захотіли познущатися і посміятися над своїми співгромадянами. Про це, зокрема, свідчить запровадження абсолютної партійної системи виборів до місцевих рад. Тобто, згідно з зазначеним законом, повністю ліквідована мажоритарна система місцевих виборів, яка довгий час служить беззастережною основою демократії у розвинених країнах. Вибори проводилися за закритими виборчими партійними списками (оприлюднювалися тільки перші п’ять кандидатів), сформованими, фактично, одноосібно головами обласних партійних організацій без будь-яких публічних критеріїв відбору! (Це означає, що у партійних списках кандидатів у депутати до місцевої ради цілком могли опинитися люди, які ніколи не проживали на території цієї місцевої ради і взагалі не мають уявлення про місцеве життя і місцеві проблеми). Крім того, партійним босам було надане право виключати з цих списків будь-якого кандидата в депутати на будь-якому етапі виборчої кампанії (хоч в день виборів, хоч після виборів) також без будь-яких обґрунтованих підстав і пояснень! Уявіть собі, наприклад, ви проголосували до місцвої ради за певну партію через наявність у її списках людини, яку ви підтримуєте, але напередодні виборів чи після виборів цю людину могли без вашого відома виключити із списку, щоб просунути наступного по списку, близького до партійного боса кандидата в депутати. До речі, вільне право бути обраним самого кандидата в депутати, якого виключають із списку, також при цьому цинічно порушується. А якщо ще врахувати відсутність судової практики з розгляду партійно-виборчих спорів при загальній корумпованості українських судів, елементарну матеріальну незабезпеченість виборчих комісій (щоб, очевидно, можна було легше їх підкупити), заборону громадським організаціям самостійно висувати своїх кандидатів у депутати, фінансову неспроможність більшості населення організувати свою власну партію і прийняти повноцінну участь у місцевих виборах на пропорційній основі, відсутність механізму відкликання депутатів, обраних аж на 5 років, то з упевненістю можна заперечувати факт вільних виборів взагалі.
При такому розвитку подій післявиборча атмосфера, що панує в Україні зараз, вже й не дуже-то дивує. Міжнародні організації оцінили вибори як демократичні та, фінансуючи абстрактні проекти і програми на мільйони доларів, продовжили разом з українськими урядовцями боротися з бідністю та безробіттям (хоча при цьому була повністю скасована матеріальна допомога безробітним та суттєво підвищені зарплати і пенсії урядовцям). Місцеві державні адміністрації вже встановили на входах турнікети — ймовірно, щоб не допустити витоку інформації про «дерибан» місцевого бюджету, землі та майна. В місцевих радах спостерігаються агресивні бійки місцевих партійних кланів, які пройшли на виборах, за розподіл посад і влади. Партії-невдахи виявились настільки відірваними від людей, що самі не очікували своєї поразки, а тому раптово припинили активну діяльність — незалежно від ідеологічної спрямованості. Багато правозахисних громадських організацій зі своїми громадськими приймальнями і штабами, що наполегливо пропонували людям з будь-якого приводу звертатися до судів, луснули, як пузир на воді. Політичний геноцид, вдало замаскований під театралізовану демократію, досягає своєї мети по остаточному перетворенню волелюбних громадян на безправних...
P.S. Дуже прикро, що з боку вищих органів державної влади України вперто продовжується блокування прийняття моєї Декларації про місцеве самоврядування, де пропонується низка прогресивних заходів з виходу нинішньої влади із глибокої кризи, зокрема: скорочення терміну повноважень депутатів місцевих рад до 2 років (це буде коштувати набагато менше, ніж розкішне утримання корумпованих депутатів-пристосуванців протягом 5-річного терміну їх депутатських повноважень), запровадження мажоритарної системи виборів на місцях (щоб депутат представляв і захищав інтереси людей, а не окремих бізнесових партійних кланів), припинення порочного суміщення посад депутатами (коли депутат місцевої ради може паралельно обіймати посади в місцевій державній адміністрації чи, наприклад, в уряді), ліквідація дублюючих структур, таких, як Київрада та обласні ради (які стають вже непідконтрольними не тільки людям, а й самій владі).
