...Наразі у всіх на слуху такі гучні слова — децентралізація влади. Аврального темпу цьому процесу додають вибори до місцевих рад, які мають відбутися 26 жовтня цього року. Тільки чому у нас найважливіші питання вирішуються не «як у людей», як казала моя покійна мама, — раціонально, з обговоренням на зразок плебісциту? Якийсь «совковий» контекст — робити щось «під дату». Тож Україна перманентно скаче «від виборів до виборів». Безумовно, децентралізація влади в Україні — давно назріле питання, бо є нагальною потребою повернення до Магдебурзького права в осучасненому вигляді, але підкилимний (традиційний для України) спосіб, в який вирішується це питання, викликає багато запитань, підозр і недовіри в суспільстві. На мою думку, питання децентралізації можна ставити на порядок денний тільки після закінчення війни. Чому? Одна з умов «миру», які висунула Росія Україні, — це федералізація країни з наданням більших повноважень регіонам і зміна Конституції. План «Новоросія» «успішно» провалився, і вимогу децентралізації Росія буцімто зняла, але зосередила увагу світової спільноти на легітимізації «ДНР»-«ЛНР» — щоб вони залишалися в складі України, але під «протекторатом» (постійним впливом) Росії. Схвалюючи бажання Києва децентралізувати владу, Росія в такий спосіб хоче через своїх «виборних представників» мати можливість тиснути на Київ, гасити й гальмувати всі спроби просування України до ЄС і НАТО, руйнуючи її зсередини за допомогою цього «троянського коня»...
Як наслідок, напруженість у суспільстві та недовіра до влади дедалі посилюються. А перманентні корупційні скандали, що вихлюпуються назовні, тільки сприяють цьому. Адже фактично жоден такий скандал в Україні не доведений до кінця, тобто до суду і вироку. Це нагадує таке собі відволікання уваги суспільства та «випускання пари» задля того, щоб залишити кланово-олігархічну систему непорушною.
Викликає подив та повагу, як США — найпотужнішій і, мабуть, найбільш демократичній державі світу вдалося вже понад двісті років прожити без змін у своїй конституції. Чи вони такі розумні а ми — дурні? А Великобританія взагалі обходиться без конституції. Який пасаж і нонсенс, як на наш копил... А ми все щось змінюємо, коригуємо, тільки життя пересічних людей від цього не поліпшується, а погіршується. Хотілося б мати відповіді на ці сакраментальні запитання, але, на жаль, крім нас самих, ніхто на них не дасть відповіді. Таки мав велику рацію Вінстон Черчилль, коли говорив: «Якщо якомусь політику не подобається Конституція, то, може, розумніше і доцільніше замінити політика?».
