Відгук на сторінку «Полеміка» у «Дні» за 18 березня 2000 року.
Три чверті сторінки, присвяченій мовній проблемі, відведено для фактичної консервації того стану речей, який існує нині. Аргументи при цьому вражаючі!
Проаналізуймо спочатку статтю Сергія Удовика «Дві культури». З самого початку автор стверджує, що «проблема багато в чому надумана». Таке враження, що п. Удовик живе в замкненому просторі, нічого не бачить і не чує. З «надуманою» проблемою я стикаюсь щодня, як тільки виходжу за межі власної квартири або вмикаю телевізор. Практично в Києві я не чую української мови. І це в столиці України! Як не чую й російської, бо те, що наші «рускоязичні» називають «російською», не набагато відрізняється від мови знаменитої Елочки, словниковий запас якої складався з восьми слів. Справжніх росіян вивертає від цієї мови так само, як мене від мови Вєрки Сердючки, яка останнім часом набуває все більшого поширення на теренах України. Торiк на каналі «1+1» транслювався фільм «Моя чарівна леді» в своєрідному перекладі. Якщо в оригіналі висміювали неправильне використання англійських слів, перекручуючи їх, то при дублюванні українською мовою замість перекручених українських слів вживались російські зі словника «рускоязичних». Жаль, що цей фільм демонструвався лише один раз. Я б радив усім захисникам «рускоязичних» дивитись цей фільм двiчi на день: перед виходом з дому вранці та, повернувшись, — увечері. А нашим державним мужам було б доцільно демонструвати його на початку робочого дня та після його закінчення. Особливо корисним цей фільм був би для депутатів Верховної Ради, апарату Президента та Кабміну. У цьому фільмі чітко доводиться, що людина, яка досконало оволодіє рідною мовою, стає на щабель вищою з усіх поглядів.
У своїх історичних екскурсах (1/5 статті) п. Удовик не навів жодної згадки про багатовікове нищення української мови та культури за часів як Російської імперії, так і СРСР. Та це і не дивно. Бо звернення до історії автору знадобилося лише для того, щоб дійти висновку: «Відмовляючись від російської культури і російської мови, ми себе просто обділяємо і затискаємо у вузьких рамках». З цього приводу зауважимо тільки одне: ніхто не закликає відмовлятися від російської мови та культури. Більшість українців закликає відмовитись від мови Елок та Сердючок, які є результатом впливу «рускоязичних» завдяки їхньому перебуванню при владі. Українці мають право на те, щоб отримували різнобічну інформацію рідною мовою, а не покручем. Невже це важко зрозуміти?
Не менш «аргументованою» є і стаття «Мова моя — ворог мій?». Член спілки письменників України (?) ставить запитання: «Даруйте: про яку русифікацію мова?» Свята наївність! Нічого не бачить і не чує. Зате постулат п. Голіциної: «В економічному сенсі ми — мешканці «третього світу», в етичному — варвари, причому варвари убогі», вартий уваги. Можливо, окремі представники Товариства російськомовних письменників України і відчувають себе такими. Українці ж ніколи не відчували і не відчувають себе «варварами убогими». Оригінальною є і теза «Можна, напевно, поступово витіснити з України всіх росіян, євреїв, греків, німців та інших неукраїнців (що, до речі, успішно триває). Поступово виїдуть розумні голови, роботящі руки, артистичні і спортивні таланти». «Геніальність» цього твердження просто вражаюча. Щось середнє між Геббельсом та 25-м кадром. Аналогічно можна оцінити й тезу: «Усі ми, громадяни України, вивчали українську мову з дитинства, добре нею володіємо...». Як тут знову не згадати Вєрку Сердючку?
А що ж публікує газета на противагу агресивним прихильникам нинішнього стану? Невелику замітку члена КУІНу та сповідь людини, яка зрозуміла «нерозривність двох культур». Агресивності протиставлено неймовірний біль людини похилого віку, яка на собі відчула обійми «братерської» культури. Так само, як це відчувають зараз чеченці.
Дивна все ж таки «давня традиція» вашої газети, шановні панове журналісти, «давати протилежні точки зору». Якась однобока. З повагою Йосип РЕШКО Київ
ВIД РЕДАКЦIЇ
Друкуючи цього листа, ми не погоджуємося з його автором щодо «нерівності» поданих нами різних точок зору на сторінці «Полеміка». Навіть, коли погодитися з оцінками автора листа щодо начебто «агресивності» деяких представлених на ній авторів, нам здається, «неймовірний біль людини похилого віку» — це не менш вражаючий аргумент. І все ж таки ми друкуємо лист Йосипа Решка — саме на захист традиції нашої газети давати саме протилежні думки...
