Однією з найперших публікацій відновленого 1992 року часопису «Київська старовина» став передрук великої монографічної праці «Описание Києва», досить рясно згадуваного в різних публікаціях, але малознаного не тільки творчістю, а й життям історика Максима Берлинського.
Цей передрук було зумовлено двома причинами. По-перше, як важливий своєю джерелознавчою основою історичний твір, нецензурований повний рукопис якого було випадково віднайдено в одному з ленінградських архівів 1970 року; по-друге, ще й досить детективним фактом. Зроблена в сімдесятих роках ХХ ст. спроба надрукувати цей твір повністю в другому випуску щорічного альманаху «Київська старина» за редакцією М. Брайчевського, призвела до нищівного погрому тогочасної української археологічної науки, хоч і до цього часу ніхто не може достеменно пояснити, чому. Дехто схильний вбачати в цьому викриття публікацією відвертого плагіату деяких тогочасних очільників археологічної науки, які паразитували на малознаних дослідженнях, видаючи взяті в них факти за власні наукові відкриття.
На жаль, біографія і творчість Максима Берлинського й до сьогодні залишається майже незнана широкому загалу, а найбільш повний розгляд його внеску в історичну науку зробив сто років тому історик В. Щербина, видрукувавши в грудневому числі «Киевской старины» за 1896 р. дослідження «Первый киевский археолог М.Ф. Берлинский».
Максим Берлинський належить до тих активних і самобутніх людей, про яких із незрозумілих причин забувають відразу після їхньої смерті. Тим часом саме за ним залишився «статус першого київського археолога». Бо саме йому в період, коли у зв’язку з бурхливим становленням міста як економічного, промислового і культурного центру так званого Південно-Західного краю, випала місія описати пам’ятні киянам переказами і легендами давньокняжі місця, які мали зникнути під час прокладення нових доріг і вулиць, часто-густо в тих місцях, де колись височіли церкви, великокняжі палаци і тереми давньокиївської столиці. Археолог не тільки ідентифікував історичну топографію княжого Києва, а й першим здійснив низку розкопок, зафіксував, описав і ввів до наукового обігу значну кількість прадавніх пам’яток.
УЛЮБЛЕНИЙ ПЕДАГОГ КІЛЬКОХ ПОКОЛІНЬ КИЇВСЬКОГО УЧНІВСТВА
Народився майбутній археолог і педагог у селі Нова Слобода Путивлівського повіту на Курщині, тепер це Чернігівська обл. Його батько був приходським священиком, але походив із шляхетного роду Берлинських, які проживали на Правобережжі, в селі Берлинці неподалік Могилева-Подільського (тепер Вінницької обл.).
За давньою традицією, батько відвіз десятирічного Максима в бурсу при Києво-Могилянській академії, яку він закінчив як один із кращих випускників. Проте 22-річний випускник не обрав стезю духовного служіння, хоча цього дуже хотіла і рідня, й керівництво Академії. Без великої охоти митрополит Київський і Галицький Самуїл дозволив йому продовжити навчання в Петербурзькій учительській гімназії, власне, єдиному тоді на всю імперію педагогічному інституті.
Перший міністр народної освіти, граф Петро Завадовський, українець за походженням, який старанно дбав про підготовку майбутніх викладачів губернських народних училищ, особливо відзначав підготовленість до цієї справи вихованців Київської академії і особливо — Максима Берлинського. Завершивши курс навчання, Максим висловив бажання повернутися до Києва викладачем губернського народного училища.
Блискуча підготовка в Академії та педагогічному інституті дозволила Максимові Берлинському стати улюбленим педагогом кількох поколінь київського учнівства. Його уроки з географічної історії (був такий предмет, який підміняв заборонену в Росії політичну історію) в училищі, а всесвітньої історії — в Київській духовній академії суттєво відрізнялися від усталених і вивірених владою лекцій інших викладачів. Максим Берлинський наповнював їх малознаними фактами, цікавими їхніми інтерпретаціями, ілюстрував виписками із архівних документів, розшуканих ним у різних монастирях і приватних збірках (на той час ще не існувало Київського історичного архіву). Свідченням популярності педагогічних викладів Максима Берлинського став вихід 1800 року його книжки «История российская для употребления юношеству», яка здобула велику популярність і стала на багато років настільною книжкою в багатьох сім’ях. На цій книжці вчився Олександр Пушкін, Микола Гнєдич, Микола Гоголь, Панько Куліш, Нестор Кукольник та інші тогочасні інтелектуали.
МЕТА — КОЖЕН ЛІТОПИСНИЙ ФАКТ ПІДТВЕРДИТИ ДОКУМЕНТАЛЬНИМИ І АРХЕОЛОГІЧНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ
Проте Максим Берлинський не обмежується педагогічною роботою. Розуміючи роль і значення Києва в історії Російської імперії (відразу потрібно сказати, що, як М. Карамзин, він непохитно дотримувався теорії тяглості російської династії від Рюриковичів), ставить собі за мету кожний літописний історичний факт підтвердити документальними і археологічними джерелами. Саме Максиму Берлинському, власне історику-аматорові, випало стати основоположником києвознавства і першим київським археологом, який здійснив кілька розкопок унікальних пам’яток матеріальної культури.
Максимові Берлинському за розпорядженням генерал-губернатора доручають скласти наукову записку про Київське головне народне училище для представлення в Міністерство народної освіти в Росії. Саме в цій записці вперше згадується про основний твір, написаний Максимом Берлинським: «Написана ним також докладна історія міста Києва з топографічним його описом, зібраним із різних київських книгосховищ і давніх рукописів...» Ця книжка, під назвою «Описание Киева», побачила світ 1820 року в Петербурзі. Власне, це перший історичний твір, повністю присвячений давньоруській столиці. Особливу цінність мала, та й має, друга частина дослідження, присвячена історико-топографічному опису давньокняжої столиці. Автор окремо подав опис пам’яток міста Володимира, міста Ярослава, Михайлової гори, Подолу та Печерська з його найбільшою святинею. Цікаво, що саме Максим Берлинський ідентифікував і детально описав кілька споруд ХVІІ ст., пов’язаних із іменем Івана Мазепи.
«Опис Києва» став документальним фундаментом усіх подальших досліджень найдавнішої історії Києва. Зокрема й видатного києвознавця М. Закревського, який, захопившися книжкою, яка розповсюджувалася в рукописі, Максима Берлинського, написав і видав у середині ХІХ ст. двотомне дослідження також під назвою «Опис Києва».
Після того, як у сорокових роках ХІХ ст. з’явилося кілька монографічних досліджень з історії «Малоросії» та Києва, твір Максима Берлинського втратив свою актуальність, однак залишився чинником поступу вітчизняної історичної науки. Доречно додати, що Максим Берлинський одним із перших звернув серйозну увагу на монастирські книгосховища та архіви, об’їздив найстаріші чернечі обителі з метою виявлення історичних документів і реліквій. Обстежив він також незліченну кількість великих і малих архівів різних церков, католицьких храмів, а також родових поміщицьких маєтків, де відкрив низку унікальних і неоціненних для істориків документів, літописів, хронографів тощо.
За фінансового сприяння вдови генерала Турчанинова Максим Берлинський провів 1816 року археологічні розкопки неподалік Вишгородського собору, які дали цікаві знахідки і збагатили знання про давньоруський побут, насамперед простолюду.
Численні публікації київського археолога в тогочасних московських, петербурзьких, харківських часописах, а також в «Трудах и летописях Общества истории и древностей российских» принесли Максиму Берлинскому визнання всієї наукової громадськості. Він був дійсним членом Товариства історії і старожитностей російських, членом Комітету з вивчення старожитностей Києва, почесним членом Київської комісії з вивчення давніх актів.
Вийшовши у відставку з високої посади інспектора Київської гімназії вже в досить поважному віці, Максим Берлинський не полишив активної творчої та дослідницької роботи. Його науковий досвід невдовзі знову був витребуваний урядом. Саме Максима Берлинського призначають керувати процесом організації Київського університету святого Володимира. Мало кому відомо, що не Максимович, а саме Максим Берлинський був головою Тимчасової комісії, яка облаштовувала перший викладацький колектив. Саме він організовував і обрання М. Максимовича ректором університету.
