...Ми у Просвітницькому центрі ім. Євгена Чикаленка не збиралися публічно аналізувати наслідки громадського обговорення проекту рішення Київради, який запропонувала столична комісія з найменувань щодо перейменування площі Льва Толстого на площу Євгена Чикаленка. Передумати нас спонукала Лариса Івшина своїм матеріалом у своїй газеті «Як зіштовхнули Льва Толстого та Євгена Чикаленка, і що з того вийшло».
Ми не віримо в об’єктивність виставлених на сайті КМДА цифр, які нібито ілюструють, «що з того вийшло». Адже жодного громадського обговорення насправді не було. Обговорення у вигляді голосування на сайті КМДА закономірно перетворилося на арифметичне змагання між двома ворогуючими політичними силами... ми не визнаємо результатів «громадського обговорення», бо не вважаємо його обговоренням і тим більше громадським. Вирішувати принципові, а в даному разі політичні питання шляхом електронного голосування в епоху розквіту хакерських технологій і кібератак, якими впливають навіть на результати виборів у інших країнах та відкривають секрети нашого Ощадбанку, є примітивністю, яка ставить під сумнів легітимність результатів голосування. Зрештою, в жодному нормативному документі не говориться про необхідність голосування на сайтах держадміністрацій. Там ідеться про врахування думки громадськості. Політично активовані особи, які мають електронну пошту, це у жодному разі ще не громадськість.
У Просвітницькому Центрі національного відродження імені Євгена Чикаленка не здивовані і не надто розчаровані нашою поразкою, бо розуміємо її головну причину і наші завдання, які з цієї поразки випливають. Як висловилася дослідниця життя і діяльності Є. Чикаленка кандидат історичних наук Інна Старовойтенко, український соціум ще не готовий до сприйняття і розуміння Чикаленка. А як українець може розуміти Чикаленка, коли він про нього і його меценатський подвиг ніколи нічого не чув? У більшості випадків, коли ми роздавали листівки, кияни нас запитували: «Чем вам Толстой не угодил?» Але мало хто питав: «А хто такий Чикаленко і що доброго він зробив для України?» Найчастіше чули: «Кто такой? Впервые слышу». Хіба українець може сприйняти і розуміти Чикаленка, якщо Чикаленко поклав своє життя і свої великі кошти на українське національне відродження, а українська влада на всіх її рівнях за таке відродження ніколи не боролася? Навіть словосполучення «національне відродження» жоден з наших президентів жодного разу за чверть століття не вжив. Влада не пробуджувала в українцях українців, що якраз робив за свої кошти Чикаленко. Наша влада робила все навпаки. Своєю інформаційною та мовно-національною політикою влада розколювала і досі розколює українську націю на дві нації. Адже націй з двома мовами не буває. Якщо нація має дві мови, то це вже не одна, а дві нації, кожна з яких прагне своєї гегемонії, що веде до конфліктів між ними...
Хіба українець може зрозуміти багатого поміщика, який всі свої багатства витрачав на українську національну справу, закликаючи любити Україну не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені? Бо чи багато українців мають нині настільки повні кишені, щоб витрачати їх до самої глибини на українську національну справу? І зрештою, чи так вже багато з тих, хто в Україні за роки її самостійності у різний спосіб тісно набив свої кишені і рахунки в офшорах, є українцями?
Євгену Чикаленку вже не потрібні ні вулиця, ні площа, ні пам’ятник. Вони потрібні Україні для пробудження ідеї національного відродження, бо без національного відродження і на цій основі без щирого служіння Україні прошарком її найзаможніших людей ні корупцію, ні казнокрадство, ні знахабнілого ворога не подолати.
Отже, вся боротьба за Чикаленка ще попереду. І бути йому з його величчю саме в центрі Києва, а не десь на його околицях. Якісь малороси розклеїли на вулицях Києва плакати, де писали, що Чикаленко заслуговує на втілення його імені в назві вулиці, але не за рахунок Льва Толстого. Як пише Лариса Івшина: «Обидва вони великі. І навіщо їх посмертно зіштовхувати?» Але Льва Толстого ми зовсім не хотіли зіштовхнути з Чикаленком. Ми хотіли лише попросити його трохи «посунутися». Навіщо йому у столиці чужого краю аж три вулиці, площа, станція метро, де у глибокому підземеллі 2820 разів на добу гучномовці тривожать його вічний сон на його Ясній Поляні? У Москві є площі Лермонтовська, Пушкінська, Тургенєвська. У Москві є 131 площа. Площі Толстого і станції метро його імені там немає! Граф був скромною і совісною людиною. Він з повагою ставився до української мови і культури. І він таки посунувся б... Отже, поборемось за кращі часи, коли в Україні її найвища влада абстрагуватиметься від п’ятої колони та сміливіше відроджуватиме все українське в Україні, а в Київраді засідатиме більшість українських патріотів, а не пристосуванців з московською косоокістю.
