Їм — по шістнадцять-сімнадцять років. Вони молоді, енергійні, ділові та сміхотливі... Й цим кардинально відрізняються від багатьох дорослих, пригнічених економічною кризою, травмованих політичними чварами, розчавлених крахом великих планів і сподівань. Розмовляєш із тинейджерами — й розумієш: у них можна і треба вчитися оптимізму, якого явно не вистачає нашому суспільству.
Анастасія ВОЛЧЕНКОВА, десятикласниця Херсонської школи №57:
— Серед хорошого, що сталося в моєму житті за останній час, можу згадати чвертьфінал міського міжшкільного чемпіонату Клубу веселих і кмітливих. Я пройшла кастинг, обійшла 15 суперниць і була призначена ведучою змагань. До речі, отримала від гри величезний заряд бадьорості. Як багато талантів серед моїх однолітків!
За завданням міського учнівського парламенту (а я там у комісії духовного розвитку й культури) пройшла ще один добір і тепер два тижні буду Снігуронькою. Разом із Дідом Морозом вітатимемо малечу в Палаці дитячої та юнацької творчості, в Будинку вчителя, на пішохідній вулиці Суворова... Досвід у цій справі маю, Снігуронькою ще з дитсадка «працюю». Та й недаремно ж займаюсь у студії при Херсонському обласному академічному муздрамтеатрі та у вокальному ансамблі «Зорепад» при Будинку художньої творчості. Між іншим, колектив нашої студії готує прем’єру: виставу «Чарівник смарагдового міста». Приходьте до нас 15 січня. Не пошкодуєте.
А в школі в нас зараз кінець семестру, море контрольних. Намагаюся підготуватись до них якнайкраще. Лягаю спати о другій ночі. Часу хронічно не вистачає, і це моя найбільша проблема. А загалом — у мене все нормально.
Владислав ЖИЖКО, учень 11-го класу Херсонської загальноосвітньої школи №28 імені О.С. Пушкіна:
— Питаєте, що хорошого? Розпрощалися з фізикою й біологією, їх у нас читають циклами. Тепер розпочнемо вивчення інших предметів. Незабаром у нас — Пушкінський бал. Чекаємо багато гостей. Готуємо велику концертну програму. Зараз ідуть інтенсивні репетиції. Розучуємо не тільки вірші, а й полонез, вальс, мазурку...
Недавно в нас у школі пройшла благодійна акція: ми готували новорічні подарунки для вихованців дитячого будинку. Відгукнулися всі. Ще одна приємна новина: я встановив власний рекорд із підтягування на перекладині — тричі по 10 разів. Дрібниця — а приємно. А ще в нас щороку проходять футбольні та волейбольні змагання між 11 класом і вчителями. Як правило, виграють педагоги. Але цього року ми з друзями вирішили зламати цю традицію. Зійдемося на герці відразу після новорічних канікул, а поки що — тренування. Так, ледве не забув, ми почали підготовку до випускного балу.
Ну, а тепер — про наболіле. Найбільше переживаю через ЗНО (тестування). Напружує те, що весь час у його проведення вносять якісь зміни. Скажімо, якщо раніше достатньо було набрати по деяких предметах 120 балів, то тепер потрібно 140. Ось я, наприклад, збираюся вступати в Херсонську державну морську академію. Конкурс там величезний. Незважаючи на те, що наша школа — одна з кращих у місті, займаюсь із трьома репетиторами. Зайнятий так, що часом поїсти не встигаю...
Катерина САБЕН-ГУЗ, учениця 10-А класу Херсонської гімназії №20:
— Нещодавно наш танцювальний колектив «Барвінок» повернувся з Києва з конкурсу «Світ талантів», що відбувався у театрі оперети. Щоправда, в нас був не самостійний номер, ми виступали підтанцьовуючи. Проте, як би там не було, перше місце дісталося саме нам!
Окрім танців, якими займаюся з п’яти років, у мене є ще одне захоплення — театр естрадної пісні «Тік-так» при Палаці дитячої та юнацької творчості. Отож, рахуйте: тричі на тиждень у мене танці, тричі — співи, по суботах — дві години занять англійською мовою. А в гімназії — по сім уроків щодня, до яких теж слід серйозно готуватися. Отримати погану оцінку не хочеться. Намагаюся грамотно розподіляти свій час і встигати скрізь. Щоправда, виходить не завжди, але я стараюсь...
Найбільша ж моя проблема — відсутність підручника з алгебри. Так вийшло, що перед першим вересня мене не попередили, і я не змогла вчасно отримати підручники. Чотирьох мені не вистачило. Згодом підручники з геометрії, історії України та інформатики (хай і не спецкурс, а базовий) мені знайшли. А ось із алгебри так і не змогли. Я мобілкою фотографувала домашні завдання з підручників однокласників. Через деякий час знайшла частину завдань в Інтернеті, «вКонтакті». А тепер мої запаси вичерпалися, а підручника як не було, так і немає. Дуже незручно, тим паче, що, крім розв’язування задач, треба ще й правила вчити...
Олександра ФАДЄЄВА, учениця 11-го класу Херсонської загальноосвітньої школи №15:
— Я є членом шкільного наукового товариства «Юні інтелектуали» при Херсонському відділенні Малої Академії наук. Цього року вирішила взяти участь у конкурсі пошукових і творчих робіт «Україна в Європі, Європа в Україні: очима молоді 2011—2012». Проходить цей конкурс серед школярів Криму, Миколаївської, Одеської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької та Полтавської областей за підтримки фонду «Відродження».
Саме дописую свій проект під назвою «Взаємопроникнення західноєвропейської архітектури кінця ХІХ — початку ХХ століть і херсонського зодчества». Нікого з моїх друзів і вчителів цей вибір не здивував, адже вони давно знають, що я мрію стати архітектором. Дуже задоволена, що взялася за цю тему. Багато цікавого дізналася про рідне місто, його історію. Шкода, що для значної частини моїх ровесників старий Херсон залишається невідомим, адже часто історичні будівлі не реставрують, не відновлюють, вони руйнуються. А разом із ними щезає цілий культурний пласт нашого південного міста.
Взагалі, вільного часу в мене зараз дуже мало. Навантаження у випускному класі, самі знаєте, велике, а вчитися я звикла на совість. Крім того, навчаюсь у художньому ліцеї. А ще додатково займаюсь із трьома репетиторами... Але на хороші книги часу теж вистачає. Розпочала читати роман Рея Бредбері «Кульбабове вино»... Яка тепла, сповнена добра книга! Питаєте, коли я все встигаю. Чесно кажучи, сама не знаю, але таке життя мені подобається — сидіти без діла не можу: чим більше у мене завдань, тим сильніше бажання їх виконати. Напруга стимулює, не дає розслаблятися...
Проте коли починаю думати про майбутній вступ до вищого навчального закладу, на душі стає неспокійно, бо розумію, що шансів учитися на бюджеті в мене обмаль — я не сирота, не інвалід, у мене немає ніяких пільг... А бюджетних місць не так уже й багато. І, як би не старалася, які б таланти не демонструвала, за майбутню освіту доведеться платити. Моїм батькам це буде складно, їм доведеться витягтися в ниточку... Хоча я з тих, хто вірить у дива, й не тільки новорічні (ну куди ж без цього?). Хочеться думати, що все в мене буде добре.
