Народна мудрість, вирішуючи проблему перегонів у казочці про зайця і черепаху, залишає нам універсальний ключик розгадки механізму конкуренції, де перемагає нестандартний підхід до справи, тож черепаха приходить до фінішу завжди першою, бо не пародіює і не плететься у фарватері ведучого.
Нам потрібно подивитися на світ очима мудрої черепахи, і якщо ми захочемо, то побачимо, що Захід із постіндустріального суспільства переходить в інформаційне, споживацьке суспільство і там же потрапляє в пастку самозадоволення.
А тепер що ми маємо? Ситий, самозакоханий Захід, упевнений у досягненні стану ідеального суспільства, — і пострадянський Схід, який, блазнюючи, набуває зовнішніх форм респектабельності сусіда. Це тупиковий шлях. А доцільно скопіювати інформаційні технології, законодавчу базу в галузі економіки, адміністративного управління, право, демократичні інституції, а потім, не розхолоджуючись, запустити механізми творчої ініціативи, експлуатуючи безцінний скарб, переданий предками: ідеалізм, романтизм, сентиментальність, вразливість, непрогнозованість, тобто внести свіжий струмінь конкуренції вищого гатунку в болото західного прагматизму.
Тільки не слід займати вичікувальної позиції, а то погрузнемо в донкіхотстві. Державним мужам уже сьогодні треба вирвати ініціативу в наших конкурентів, доки вони не очухалися в найприбутковішій галузі — інтелектуальній сфері — освіті. І хай вони потім ідуть у фарватері українського зразка життя.
Європейці вже діють (точніше, почали діяти), реформуючи шкільництво: дванадцятирічний термін навчання, часткова вища освіта. Викладання вже в початковій школі з університетським дипломом, з багатоступеневою підготовкою вчителів — 10 років (Німеччина), двохсотденний навчальний рік із шестиденним робочим тижнем і 12 000 астрономічних годин за курс навчання (в нас 155-денний навчальний рік і 7500 год.), використання інформаційних технологій, новітніх методик навчання, стандартизація атестатів, інтегративність, жорсткі вимоги до результатів знань (складні п'ятигодинні екзаменаційні тести за предметами). І все це — через примхи Її Величності Конкуренції, не забуваючи про мотивацію — високооплачуваність інтелектуальної праці і виведення учительства в п'ятірку престижних професій (оплата однієї години $30 у США) плюс державний страховий поліс у медицині. Працю українського вчителя оцінено у 20 центів (!), науковця — 25 центів (!) за годину.
Висновок. Бомжуватий учитель не може подавати надію на майбутнє. Державний протекціонізм освіти сформує соціум, який дасть якісну представницьку владу і те прозоре законодавство, яке сприятиме здоровій конкуренції і процвітанню.
Юрій СЕМЧУК, історик
Дніпропетровськ
