Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як залишатися людиною в цій країні?

13 липня, 2012 - 00:00

«Головне в житті — залишатися людиною», «будь самим собою», «головне — мати міцний хребет» — хто із нас не чув таких настанов? Я б хотів, щоб мені хтось відповів на запитання: «А як у цій країні можна залишатися людиною»? Як бути самим собою, коли з самого дитинства розумієш, що ти — приречений. Ти приречений відвідувати дитячий садок чотири місяці на рік, бо восени, взимку та ранньою весною там не вистачає коштів на опалення. Ти приречений ходити до школи, де досягнення науки й техніки тобі пояснюють «на пальцях», бо за двадцять років незалежності до школи не те що реактивів у хімлабораторію не завезли, а навіть нової пробірки не придбали. Найскладніший хімічний дослід, який тобі може продемонструвати вчитель, — це той, який потребує соди, оцту та крейди, бо щось більше йому не по кишені. Ти приречений бачити свою Батьківщину на карті з назвою «Украинская ССР». Ти приречений на те, щоб тебе навчали педагоги, котрі ходять до школи, «щоб стаж набігав», а самі виживають за рахунок домашнього господарства. Ти маєш унікальну можливість для розвитку своєї фантазії та творчої уяви — під час уроку літератури можеш просто придумати сюжет твору, який було задано для домашнього читання, адже викладачка навчалася на заочній формі навчання і сама того твору не читала. Після навчання в сільській школі ти ніколи не забудеш, як звали твоїх вчителів, адже один вчитель тебе навчає хімії, біології, географії, ОБЖ та основ економіки. Іноземної мови тебе навчає вчителька літератури, яка, навчаючись в училищі, проходила курс іноземної. Також потрібно змиритися з тим, що ні на які гуртки, курси тощо тобі дороги немає, причому в прямому значенні цього слова, адже до райцентру — 40—50 км бездоріжжям. Найбільшим задоволенням культурних потреб є радіо, яке приймає три-чотири хвилі, серед яких надзвичайно «цікава» для молоді — «Ретро ФМ». Але, крім радіо, ще є телевізор, де можна переглянути п’ять каналів, котрі один поперед іншого, за висловом Оксани Пахльовської, транслюють «вкрай актуальну «Песню-98» з не менш актуальною «Песней-99». Для розваги можна піти на дискотеку до аварійного клубу або простіше — в барі попити пива. Отак і виконується Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ): «Досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів: української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих наук; створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб» (...). Дякую вам за такі умови.

Після закінчення школи тебе гостинно приймає на навчання провінційний виш, адже в престижних столичних максимум, що тобі пропонують, — навчання на контракті за понад 20 тисяч на рік. У провінційному виші ти потрапляєш у середовище, де для більшості студентів одиницею виміру часу є кількість випитих чарок. Досить часто доводиться чути розмови: «Ви ще довго були? — Та ні, ще по дві стопки випили та й порозходилися». У середовищі, для якого найбільшим відкриттям з усієї філософської спадщини людства є фраза Сократа «Я знаю, що я нічого не знаю». Причому авторство для неї приписують всім філософам, яких колись чули, — від Анаксагора до Канта. Причому використовують цю фразу найчастіше для пояснення причини, чому не підготувався до заняття. А навіщо ті знання? Яка мотивація постійно працювати над собою, якщо під час сесії можна легко домовитися з викладачем щодо потрібної оцінки. Хочеш трійку? Будь ласка, 200 гривень і вона — у твоїй заліковій книжці, можна навіть на іспит не приходити. Із п’ятіркою важче, адже за неї потрібно платити дорожче, та й матимеш її лише за умови, що ти відвідував пари, які в цій схемі важливої ролі не відіграють. Не лише депутати можуть ухвалювати законопроекти пакетом, сьогоднішня система корупції дає змогу студентові здати «пакетом» всю сесію, для цього просто треба дати певну суму грошей потрібній людині. Чудова річ Болонська система в Україні, недарма студенти назвали її оболонською, адже на практиці всі положення кредитно-модульної системи зводяться до того, що цілий семестр можеш пити пиво, а потім взяти кредит на сесію і все — no problem. Згідно із положеннями цієї системи, кожен вид роботи студента оцінюють відповідною кількістю балів, отже, певною сумою. Таке гарне поєднання букв, як ІНДЗ (індивідуальне науково-дослідне завдання), деякі викладачі оцінюють ...25 — 30 гривнями. От вам і наука ХХІ століття.

Після п’яти років такого навчання ці «дипломовані спеціалісти» йдуть працювати у всі сфери промисловості країни, навчають наших дітей і лікують батьків, обирають за кілограм гречки майбутнє країни або за 100 гривень відстоюють права «русскогаварящіх».

Останнє дослідження інституту соціології НАНУ «Українське суспільство. 20 років незалежності. Соціологічний моніторинг» показало, що за останній рік кількість людей, які з песимізмом дивляться в майбутнє, зросла на 15%. А де взятися тому оптимізму?

Тепер я розумію Самашедшого з роману Ліни Василівни Костенко: «У цій країні противно жити». Так, мені противно жити в країні з таким ставленням до села, до системи освіти, до майбутнього... То як же залишатися людиною в цій країні?

Ігор ПОЛЯК
Газета: 
Рубрика: