Iснує немало способів спотворити картину подій, на основі якої усвідомлюється те чи інше рішення. При цьому люди навіть і не підозрюють, що рішення прийнято ними не самостійно. Наприклад, по телебаченню передають відеорепортаж із майдану Незалежності у Києві. «Що може бути об’єктивніше за об’єктив?» — думає глядач, довіряючи тільки своїм очам. Однак навіть камера, якою знімають реальні події, має свій «погляд», адже нею керує людина, яка перебуває під впливом тієї чи іншої ідеї.
Наприклад, з однієї точки зйомки бачимо момент, коли невелика група демонстрантів, втомлена за день, йде відпочивати, звільняючи місце іншій групі, яка забезпечує за їх домовленістю безперервність демонстрації народного волевиявлення. Глядач же бачить тільки те, що в кадрі людей мало, і вони йдуть в протилежний від свого лідера бік. Так показує Російське телебачення і деякі канали у нас. Логічно мислячий глядач робить висновок: «У Києві буянить невелика групка екстремістів, яка сама не знає чого хоче, значить, швидко випустить пару і втихомириться». Такий розсудливий глядач заспокоїть себе правильним висновком і, задоволений собою, з апетитом візьметься за вечерю або чай. Що й було потрібно маніпуляторам свідомості, щоб не порушувати розміреність буття.
Інша камера показує демонстрантів фронтально, великим планом висвічуючи обличчя, на яких сяє радість самоусвідомлення своєї ролі в захисті демократії в країні. Зйомка з висоти дає панораму Хрещатика, яка показує, як багато таких захисників, як потоки натхнених людей струмочками стікаються до сцени, де виступає лідер, якого вони обрали, і постійно виражають із ним згоду словом «Так!» (що російською звучить «Да!»). У цьому випадку багато телеглядачів, навіть якщо вони сидять і п’ють чай, відставлять його і вигукнуть: «Так що ж я тут сиджу, треба піти туди, адже і я з ними згодний, я також хочу виразити своє бажання жити у вільній, щасливій країні!» Такий глядач робить правильний висновок, що йдеться не про купку екстремістів, а про вирішення принципових, насущних питань у житті країни, які стосуються його особисто самим безпосереднім чином.
Отже, в світі немає очевидних речей, кожна істина досягається шляхом аналізу подій і своїх власних спостережень. Ми всі — «помаранчеві» або «синьо-білі» — однаковою мірою хочемо благополуччя, але ніяк не можемо домовитися, яким чином його досягнути. Для початку потрібно знайти спільну мову — не лінгвістичну, російську, українську чи англійську, а мову толерантності і взаємної поваги. Поважати чужу думку — це означає, передусім, не дозволяти маніпулювати нею, як іграшкою, не дозволяти зомбуватися картиною, спотвореною на догоду чиїмось геополітичним стратегіям.
Зверніть увагу, як уміло (не так уміло, як вправно) підкидається та чи інша тема для обговорення в суспільстві (тут запускаються і чутки, і статті, і виступи). Варто було тій «конячці», на яку робилася ставка, першою прибігти в забігу, нехай і за допомогою «заборонених допінгів», як тут же заговорили про стабільність, ні на день раніше, ні на день пізніше. «Ну, як же, стабільність у країні — найголовніше, а якщо ні — то громадянська війна», — нагнітають атмосферу деякі політики. Мирну демонстрацію, на якій із ранку до вечора безкоштовно виступають найпопулярніші музиканти і де танцюють від холоду, їм вигідно було показати як озброєне повстання (сховали, мовляв, зброю, раз її немає). Чи не тому, що у самих на стіні висіла рушниця, яка за їхнім сценарієм мала вистрілити? Чи не тому й заговорили про порушення стабільності, а як тільки з цим згодились би, то у них з’явилося б право розігнати «баламутів» і застосувати зброю?
Дозвольте мені заглянути у словник і процитувати значення слова, про яке йдеться. Стабільність — результат стабілізації, що з латинської означає «зміцнення, приведення в постійний стійкий стан чи підтримка цього стану». Тобто йдеться не про сам стан, яким би він не був, а про його підтримку.
Нам не пропонують замислитися над тим, а чи гарний той стан, який треба стабілізувати. Чи добре те, що з року в рік (тобто стабільно) у нас зменшується приріст населення? Зараз нас вже не 52 мільйони, а 47, і при стабільності такого процесу дійдемо і до 30 тощо. Невже ми так чудово живемо, що настав час говорити про стабільність, тобто зміцнення того, що маємо, і нам зовсім не треба нічого змінювати, реорганізовувати, поліпшувати? Звичайно, непогано б повторювати регулярно ту надбавку до пенсій, яку видали. Але тут гарантій немає, а ось у наявності стабілізація підвищення цін на продукти, які зростають згідно із законом попиту і пропозиції, хоч як їх «умовляй» стояти на місці.
Стабільність буває різна, коли виникає регулярність, повторюваність подій — наступає і стабільність. «Ко всему-то привыкает подлец-человек», — казав класик. Навіть печі Майданека і Освенцима, де монотонно знищувалися щодня люди — також були свого роду «стабільністю», хоч і найжахливішою. Перші труни, які колись привозились із Афганістану на батьківщину, лише спочатку викликали шок потрясіння. Після других, сотих і тисячних наступала стабільність — тупий, невгамовний біль.
Так що ж нам пропонують стабілізувати? У нас є право вибору того стану, того гарного життя, яке хотілося б підтримувати надалі. І давайте спочатку виберемо те, що нас влаштовує, а потім скажемо: «Ми за стабільність».
