Не можна не погодитися з В. Пащенком («День», №47), що ні президентська, ні парламентська, ні змішана форми правління не є ідеальними. Тому, що ідеальних систем державного устрою немає. Згоден, що передусім слід враховувати конкретні особливості певної країни.
Отже, які особливості нашої України? Наша Батьківщина відрізняється від інших європейських держав.
Ми ще не позбулися спадщини Російської імперії. Процес становлення української політичної нації іде, але він ще не завершився. Справді, де ще можна побачити, щоб опозиція називала борців за незалежність своєї Батьківщини бандитами? Добре, що вже тільки опозиція. А в якій ще країні опозиція бореться за те, щоб громадяни не знали державної мови? Але знову ж таки добре, що це вже тільки опозиція.
Так звана українська опозиція спекулює на політичній відсталості значної частини нашого населення. Проте існує загроза, що вона може скористатися суперечностями між Президентом і прем’єр-міністром, щоб знову повернутися до влади. І розвиток українського суспільства знову буде різко загальмований.
Водночас ці суперечності можуть каталізувати розвиток політичної української культури. І у нас вперше відбудуться справжні президентські вибори. Тобто, ми робитимемо вибір не між більш проросійським і менш проросійським кандидатами і навіть не між українським і проросійським кандидатами, а обиратимемо одну з двох моделей власне українського розвитку, які запропонують В. Ющенко і Ю. Тимошенко. В такому разі В. Янукович стане аутсайдером. А комуністи з соціалістами поділять долю прогресивних соціалістів. В перспективі така ж доля чекає і Партію регіонів.
Тоді у нас завершиться перехідний період i почнеться розвиток демократичного суспільства. Але це у майбутньому. А поки що нам необхідна сильна президентська влада, за умови, що президент буде українцем.
Багато хто нарікає на Віктора Ющенка. Але багато людей виступають на його захист, зауважуючи, що за нинішніх умов і його оточення, не лише найближчого, він спроможний зробити далеко не все, що хотів би.
Враховуючи брак політичної культури нашого суспільства і відсутність дієвих механізмів контролю народу за владою, можна зробити висновок, що парламентська форма правління лише спричинить безлад у країні. Народні депутати старанно демонструють такий варіант розвитку чи, вірніше, розкладу.
Розумна й вольова особистість, яка чітко усвідомлює українські національні інтереси, маючи важелі сильної президентської влади, зуміє забезпечити формування ефективної демократичної системи державного устрою.
