Не знаю, наскільки «провокаційною» в дискусійному плані була мета редакції «Дня» при публікації в №15 статті Максима Михайленка «Українська ідея: спроба піймати хвилю», але, на мій погляд, в ній не видно реальної науково обгрунтованої національної ідеї, що спонукає мене вступити в полеміку з її автором. Необхідність «збити хвилю» випливає з того, що тон статті вже сам собою насторожує. У питаннях, які в ній розглядає М. Михайленко, має місце лише його не завше обгрунтований погляд на найскладніші процеси суспільної трансформації. Які у автора статті підстави зараховувати інтелектуалів до маргіналів, а також чому його претензії стосуються лише «жертв» реформ? Однак, про все — за порядком.
Які ж стандарти та ідеї витають у суспільстві? Суспільство, як і будь-яка людина, — адаптивна система, яка шукає свого шляху існування та розвитку за умов, створених системою влади. І якщо в перші роки незалежності для підприємців не існувало цивілізованих умов для їхнього становлення як середнього класу, бо система сприяла лише появі «своїх» олігархів, то за останні два роки створено більш-менш прийнятні умови для приватних підприємців. Саме це і є причиною виникнення «хвилі», яка М. Михайленку уявляється «стрижневим лейтмотивом національного розвитку».
Не знаю, на підставі яких даних і критеріїв Агенція розвитку ООН спостерігає у нас зростання середнього класу, однак те, що неістотне його зростання має місце, не заперечуватиму. Але річ у тім, що М. Михайленко, на жаль, «зараховує» до середнього класу й усіх приватних підприємців, які мають середній прибуток, щонайбільше, порядку $100 — 150 на місяць. Звичайно, для виживання цього цілком досить, а для життя й розвитку бізнесу? При таких прибутках такому «середньому класу» навряд чи дано вирватися з когорти «дрібних крамарів» і дати повноцінну освіту своїм дітям.
Доволі спірним є і твердження М. Михайленка, що «середній українець» прийняв за «стрижневий лейтмотив» свого розвитку суспільство споживання. Так, у порівнянні з міфічним «розвинутим соціалізмом», це крок уперед, однак чи до суспільства споживання пропонувала вести нас політична і академічна (за М. Михайленком — «титани чорнила»!?) еліта?
Можу погодитися лише з одним принциповим твердженням автора статті, що в українському суспільстві переважає індивідуалізм, а не колективізм, однак навряд чи з його переважанням можна побудувати високорозвинене й гармонійне суспільство. Адже якщо індивідуалізм і відповідає українській ментальності, то саме в цьому реальна слабкість і причина «декаденства» в нашому суспільстві, а також його нездатність пред’явити вагомі претензії до створення цивілізованих умов для становлення дійсно середнього класу.
Видавати фактичне за закономірне і стало однією з причин слабкості нашої системи влади, бо навіть після 12-ти років незалежності ми не лише не орієнтуємося в тому, яке ж суспільство ми будуємо, але й не маємо вітчизняної стратегії розвитку. Саме незбалансованістю та нестійкістю нашої системи влади й була викликана актуальна пропозиція Президента провести в Україні політичну реформу. Але в її проведенні наша Верховна Рада, на жаль, орієнтується лише на західні зразки демократії, тоді як досвід Запорізької Січі незаслужено забуто.
Подібний «західницький» підхід демонструє в своїх висновках і М. Михайленко, пропонуючи нам як якусь закономірність «прості споживчі тези». Безперечно, змучений «ідеологією виживання» народ, отримавши можливість заробити «копійку», прагне, щоб у нього «було все, як у людей», тобто більш-менш повний набір благ цивілізації. Але дивним є інше: вважаючи, що «титани чорнила» повністю «вичерпалися» в своїх дискусіях про національну ідею, М. Михайленко пропонує нам «ідею» у вигляді набору соціальних свобод і якостей, які мають у суспільстві поки що епізодичний, але не закономірний характер. Звідки раптом, при схильності до індивідуалізму, в українців взялася «обізнаність і любов до гідності співгромадян», адже дещо раніше за текстом він писав, що «не існує будь-якого особливого колективізму українців»? Звідки взявся й оптимізм, адже «ідеологію виживання», ще ніхто не лише не скасував, але й не засудив?
Хоч як дивно, мене ніяк не «зачепило» запрошення до дискусії, викладене М. Михайленком у вигляді концепції зі згаданих ним п’яти пунктів, бо ця концепція відбиває лише деякі проблиски в сучасному житті «простих українців», а не політичні й наукові закономірності. Не потрібно забувати, що українці завше мали свою самобутність і дорожили нею, а тому саме істинну духовність, а не вік-енди в нічних клубах український народ завжди цінив понад усе.
Загалом же, якщо не займатися пошуком закономірностей суспільного розвитку, а лише копіювати західні стандарти життя, вважаючи їх мало не єдиною панацеєю для України, дискусії просто не вийде. А запропонована ідея становлення середнього класу, явно скопійована з досвіду північно- східного сусіда, навряд чи дасть поштовх до стратегічного розвитку України.
