Пересічному українцю, зануреному в обтяжений невизначеністю майбутнього соціум, може здаватися, що його власна точка зору на те, що відбувається навкруги, не є дієвим чинником, що визначає буття його країни, його власне життя і долю його нащадків. Буду наполягати на протилежному: «пересічні мізки» взагалі-то і мають бути тим, на чому стоїть філософія дії та активність країни. Особливо країни, яка прагне таки перебороти тяжіння своєї хибної історії, країни, яка зараз витримує шалений тиск ззовні і зсередини на грані існування або неіснування. Почну зі слушного тут переконання академіка О.О. Кришталя, яке я, після читання його літературно-філософських текстів та бесід із ним, на свій ризик узагальню твердженням «Людина — це і є її мозок». Почну з цього твердження саме тому, що воно дозволяє подивитись на людину як на носія свободи, бо свобода, як я покажу тут, є засадничою властивістю активності людського мозку. А з огляду на сучасний (перш за все, політичний) стан України, воно дає змогу подивитися на людину ще і як на власника вже готового (або неготового) для демократичних перетворень мозку. Тож мій мозок — це майже і є я сам...
Чеснотою несподіваної на тлі пострадянської науки роботи, 600-сторінкового двотомника Д. Сепетого «Свідомість як суб’єктивність», є, як на мене, не тільки здатність слугувати енциклопедією проблеми мозок-свідомість, а й наполягання на тому, що сутністю свідомості як сфери інформаційних процесів, які відбуваються у мозку людини, є її суб’єктивність. Яку я, як і деякі дослідники, трактую як здатність будь-що оцінювати якісно, а не кількісно (як це робить комп’ютер), тобто як «добре для мене» чи «недобре для мене»... Зазирніть у себе: щоб здійснити вдалий вчинок в умовах невизначеності, ви маєте все продумати. І це думання буде спрямовано саме на досягнення того, що ви вважаєте «добрим для вас» і позбавляння того, що не є «добрим для вас».
Тож основною функцією мозку є елімінація невизначеності за посередництвом моделювання майбутнього... Через здатність нашого «Я» щось бажати ми виділяємо себе з тотально оточуючого нас світу речей і спонукаємо себе переробляти інформацію в нашому мозку, щоб, втручаючись у фізичний світ зі знанням справи, досягати бажаного. Тож наша суб’єктивність є причиною всієї людської історії, бо історичні події та соціальні речі є результатами, що виникають на тлі зіткнення масових людських бажань, цінностей та потягів.
Ми знаємо, що минулого вже немає фізично (тому його не змінити), а майбутнього ще немає. Але майбутнє все ж таки існує для нас, принаймні у формі деякого віяла можливостей, що розгортається перед нами як інформація, яка функціонує у нашому мозку. Тож майбутнє формується у мозку на основі інформації про наш минулий досвід. А наше «Я» тут є деяким селектором, що намагається пропустити у майбутнє лише бажане і не пропустити туди все небажане. Отже, інформація про бажане нами майбутнє формується у нас в мозку у формі психічних образів, думок, ідей. ...Якби наш мозок не породжував психічних явищ, він, сам по собі, не міг би забезпечити адаптації до мінливого світу, не маючи можливості оперувати інформацією про минуле та майбутнє. Такий погляд на людський мозок дає нам змогу говорити, що наша здатність оцінювати інформацію як позитивну або негативну забезпечує нам, метафорично кажучи, перекачування інформації з минулого в теперішнє і, таким чином, інтегрування (об’єднання) її для елімінації невизначеності. Ми, наприклад, можемо відновити в пам’яті історичні події, які відбувалися у нашій країні 25, 10 років тому і які відбуваються зараз, і, об’єднуючи цю інформацію, бо ми її бачимо у вигляді психічних образів одночасно, прийняти рішення.
Тож що це, людське «Я» — примара, артефакт активності нашого мозку чи те, що, маючи за свій атрибут свободу, творить своє буття, маніпулюючи інформацією в своєму мозку? Як на мене, людське «Я» є сформованим у соціальних умовах в корі мозку людини психічним утворенням (внутрішньо-мережевим аспектом переробки інформації), що є уявленням людини про самого себе. Але для нас важливим є те, що воно, будуючись на ієрархії суб’єктивних цінностей, починаючи з біологічних і закінчуючи соціальними, має свободу як інструмент свого функціонування при переробці інформації, накопиченої в мозку... Тож людське «Я» є оператором переробки інформації в людському мозку. Бо воно є певним згустком наших «добре» і «недобре», наших конкуруючих уподобань і упередженостей. Але саме у таких протиріччях воно і має змогу наближатися до об’єктивного бачення світу. Суттєвим є і те, що еволюція послідовно формує людське «Я», здатне мати іншу людину (навіть тварину) не за об’єкт, а за суб’єкт. Суб’єкт, що є нічим не гіршим, аніж «Я сам». А цінність, яку «вибираю Я сам», яка не є нав’язаною мені моєю біологією чи моїм (або не моїм) соціумом, є «мною самим»...
P.S. Дозволю собі ще один висновок: свобода є таким надбанням еволюції та історії, яка стає їхньою рушійною силою. Бо більшою людиною, аніж ти є нею тут і зараз, можна ставати тільки через ініціацію власним вибором на користь людського буття — це стосується і індивідуумів, і країн. Черга за Україною приєднатися до країн, які майже впорались зі своєю «дурною свободою». На політичній арені України потрібен такий, вже витончений у політичних іграх пересічний виборець, який здатен на 25-річному електоральному досвіді відчувати лукаве буття. Адже свобода — це не узурпована людським розумінням соціальна цінність, а спосіб буття, що послідовно визріває в біологічному, а потім і соціальному контекстах. Спосіб, що забезпечує переробку інформації в мозку заради знання цього світу. Світу, який можна по-справжньому пізнати, тільки дивлячись на нього очима різних суб’єктивностей. А тож і спосіб, що прирікає людину розуміти іншу людину і так ставати більшою людиною. Дарма що в історії трапляються часи тимчасових регресів.
