Як досягти економічного зростання в країні? Думки і пропозиції висловлюються різні. Так, Віктор Суслов, який раніше обіймав посаду міністра економіки, вважає, що ми втрачаємо деякі галузі в нашому господарстві, вийшли з авіабудування, а ввійти туди буде нелегко, адже й працівники роз’їхалися, треба готувати нових. Ще відзначає, що у відносинах із міжнародними організаціями не вміємо захищати власні інтереси. Володимир Лановий, теж у минулому міністр економіки, а нині президент Центру ринкових реформ, вказує на ту ваду, що ми і надалі використовуємо застарілі технології, та й не найкращим покупцям дісталися підприємства під час приватизації. Майже кожний економіст наголошує на необхідності уважного ставлення до свого товаровиробника.
Мені довелося ще в радянські часи працювати на двох великих заводах: трубопрокатному і тому, де виготовлялося металургійне обладнання для інших підприємств. Виробничий ритм там не порушувався, трудові колективи виконували свої планові завдання, будувалися і нові цехи. Зарплату отримували працівники двічі на місяць без жодних затримань. Відчувалася увага і до побутових умов, велося житлове будівництво.
Нині на трубопрокатному заводі дещо скоротилося виробництво, а ось на другому кількість працівників зменшилася в десять разів, звільнені цехи зайняли орендатори.
Такі великі були підприємства. Як і багато інших, вони мали значні обсяги виготовленої продукції, яка швидко знаходила своїх замовників. І раптом все загальмувалося, відійшло у минуле, тільки згадки залишилися. Також тепер стало відомо, що майже п’ятдесят відсотків усього виробництва у Радянському Союзі спрямовувалося на військові потреби, тоді як в інших країнах значно менше.
І тут одразу ж зринає друге число, теж п’ятдесят. Майже стільки відсотків нашої економіки перебуває в тіні, що, звичайно, приносить збитки країні. Знаменні числа, і вони багато про що говорять. Тоді величезні витрати на оборону, які нічим не допомагали, бо Радянського Союзу немає, і ніхто на нього не нападав, знайшлися інші причини, а тепер неправомірна вигода від виробництва дізнається окремим людям чи угрупованням. Різниця лише в тому, що раніше мали нестачу товарів народного споживання, а тепер грошей, бо товари ж є, бо завозяться з-за кордону. Чому, з якої причини ця невідповідність, де ті дії, здатні виправити таке становище? Їх немає, а це нестача чогось більшого, ніж окремих предметів, це нестача здібностей, уміння передбачати, що ж ми отримуємо в підсумку від наших дій і розрахунків, на чию все це користь, і що нас в такому разі очікує. Як мовиться в народному прислів’ї, маєш голову, май же й розум...
...Як перебороти зловживання владою, її переплетіння з бізнесовими структурами? Бралися ж багато хто, і окремі особи, і політичні партії та громадські організації, навіть керівники наших урядів неодноразово заявляли про такі наміри — а зрушень не видно, все залишається на своїх місцях. І у Верховній Раді лунають обурені голоси проти таких неподобств, але і там не видно рішучих заходів, що це виправити. То невже ми опинилися в замкнутому колі, виходу з якого немає? Але ж є у нас і заводи, і фабрики, і агрофірми, які успішно працюють, виконують свої завдання, хоч і дуже мало. От би секрети їхнього успіху винести на широке обговорення, нехай би вони поділилися своїм досвідом.
Та головне — хто повинен захищати інтереси наших громадян та споживачів? Держава, це її прямий обов’язок. Як же вона захищає? Непослідовно, хаотично, ніби під примусом, на що вказують безліч прикладів. Ідея проголошення незалежності України — наша національна ідея. Вона вперше була підтримана на референдумі 1 грудня 1991 року. А далі настала година для державотворчої роботи. Чому ж вона не об’єднала всіх громадян країни? Тому що, як пояснюють філософи, будь-яка ідея приречена, якщо вона не пов’язана з матеріальним інтересом, не бере його в спільники і не залучає до себе. Бо хто ж захоче змін, діяти в цьому напрямі, витрачати для цього свої сили, щоб жити гірше, ніж раніше. Тобто якщо наша держава не турбуватиметься про долю своїх людей, не підвищуватиме їхній життєвий рівень, то й успіхів у державному будівництві їй не бачити.
Отже, держава має неодмінно створювати умови для продуктивного виробництва, а отриманий прибуток витрачати на розвиток економіки і суспільні потреби. Так налагоджується підтримка національної ідеї з боку національного капіталу, взаємодія між ними, і немає тут жодних підстав для будь-яких протиріч...
