У серпні минулого року на електронну пошту Ощівської школи надійшов незвичний лист. Написаний англійською мовою, проте зі змісту зрозуміло — мова йде саме про Ощів. Зокрема, там зазначалося: «Привіт, мене звати Матьяс. Я з Аргентини, і я нащадок українців. Мій дідусь, Мефодій Новосад, народився в Україні у 1923 році, але емігрував у 1939-му». Завдяки заступнику директора з навчально-виховної роботи Галині Рафалович Матьяс не лише відшукав місце народження діда, а й дізнався, що на нього в Ощеві чекає велика родина.
У листі пан Густаво писав, що не має жодних документів, окрім старого дідусевого атестата з польської школи. З ресурсів Вікіпедії він дізнався, що в Україні дійсно є село Ощів поблизу Горохова, а також те, що у ньому багато людей мають прізвище «Новосад». Не бачачи іншого виходу, Матьяс вирішив написати листа до місцевої школи.
ПІД ЧАС ВІЙНИ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИВ УКРАЇНУ
Дідусь Матьяса Мефодій Новосад народився у 1923 році в Ощеві. Тут закінчив місцеву польську школу, а у 1939-му, як і багато його земляків, поїхав шукати кращого життя в Аргентину зі своїм батьком Федором і братами-близнюками Василем та Семеном, маючи лише 15 років. Спочатку він поїхав до Трієста в Італії, а там кораблем дістався до Буенос-Айреса. В Аргентині Мефодій одружився з українською емігранткою Марією, мав двох синів. Один з них, Хосе, — батько Матьяса. Жила сім’я на околиці Буенос-Айреса, у районі Кілмес. Мефодій Новосад любив займатися бджільництвом, привчав також і внука до цієї справи.
Пан Густаво згадував, що дідусь часто розповідав, що хоч формально народився на території Польської держави, вважає себе українцем і гордиться тим, що Україна зараз вільна. У 90-х роках минулого століття Мефодій Новосад листувався із нині, на жаль, уже покійним двоюрідним братом Костянтином, але зв’язок між ними обірвався... А перед смертю, 12 років тому, дідусь передав онукові всі документи та світлини, які привіз із собою з України, зокрема й шкільний атестат.
Повне ім’я Матьяса — Матьяс Густаво Новосад Мако. Він питав у родичів, чи не знають, що означає приставка «Мако». Старші згадали, що по-вуличному в Ощеві Мефодія Новосада називали «Мацько». Виявилося, що у селі дідусь Матьяса мав велику родину: Яким, Агафія, Олексій, Анна, Василь та Степан Новосади — двоюрідні брати і сестри по батьковій лінії. По маминій лінії Мефодій мав двоюрідного брата Костянтина.
«СЛІЗ НЕ МІГ СТРИМАТИ НІХТО»
Зараз Матьяс уже не живе в Аргентині, а працює фахівцем ІТ-компанії в Мадриді.
Пан Густаво дотримав слова і на Пасху разом із двома своїми університетськими друзями — Дієго та Хуаном — приїхав у Ощів. Хлопцям дуже сподобалася Україна, вони були вражені щирістю людей та неймовірною гостинністю. Розповідали, що такого ставлення до іноземців, на жаль, немає в їхній рідній Аргентині.
Матьяс згадував, що боявся сам їхати в Україну, адже думав, що тут небезпечно. Але коли побачив, як тривають передпасхальні приготування в Ощеві, зрозумів, що не все тут так погано, як повідомляють у новинах. Коли підійшов до найстаршої із його родини — бабці Теклі Антонівни Мурахевич (в дівоцтві Новосад), то на очах мимохіть виступили сльози — якою ж довгою та тернистою була дорога до об’єднання роду.
Гостям було цікаво все побачити в Ощеві. Зокрема, вони відвідали місцеву школу, довго розмовляли з педагогічним колективом, розповідали про власне навчання. Директор Наталія Притолюк зазначила, що іноземці побували у цьому закладі вперше за всю історію. А який подив у них викликав баян! Під супровід учителя музики Віталія Новосада педагоги заспівали гостям гімн Волині — невмирущу пісню Степана Кривенького «Волинь моя».
Від школи дорога гостей пролягла до місцевого Хрестовоздвиженського храму. Будучи там, Матьяс дізнався, що у відбудові церкви у 1988 — 1990 роках активну участь брав двоюрідний брат дідуся — Костянтин. Зокрема, він виготовив надгробок на могилі фундатора першого кам’яного храму в селі — пана Сурмєнєва. Матьяса, Дієго та Хуана радо зустрів настоятель церкви — священик Роман Світлик, подарувавши кожному іконку святого Миколая та благословивши на щасливе повернення в Іспанію. Матьяс був вражений: він не лише вперше побачив красу православного храму, а й дізнався, що у ньому молилися його діди та прадіди. Величною і трепетною була для нього й святкова Всенічна служба, а потім — урочисте освячення Пасок.
Не оминув Матьяс і сільський цвинтар, де поховані родичі. Відвідав сім’ю кожного з рідних, кого вдалося відшукати. А ощівчани, відомі своєю щирою гостинністю, не залишили нікого з гостей без уваги. Натомість отримали від них обіцянку приїхати ще.
***
...Ця історія показує, скільки зусиль треба прикласти для того, щоб відшукати рідних за тисячі кілометрів від дому. Не кожний впорається. Вочевидь, є у Матьяса дух українства, дух рідної волинської землі, який через 75 років після еміграції діда привів онука до батьківщини предків.
P. S. Нещодавно у розмові з дідусем Яковом Новосадом дізнався, що Матьяс — і мій, хоч дуже далекий, а все-таки родич. Це означає, що є у нас привід ще раз цікаво поспілкуватися. «Єднаймося, люба родино!»
