Нерідко можна чути від солідних і шанованих політиків епігонське сакральне посилання на те, що народ має той уряд і владу, на які він заслуговує, бо сам їх обирає.
Якщо не приймати за істину цю «мудрість», то стане ясним, що це не зовсім так, або зовсім не так. Як може простий громадянин правильно розібратися в потоці інформації про те, що відбувається в країні та світі, коли в газетах, по радіо, на телебаченні відомі політологи трактують події кожний на свій лад, згідно зі своїми партійними уподобаннями, стаючи заклятими антиподами. Звичайно, легше ж звинуватити народ, який не вміє правильно обирати, ніж звинувачувати себе любих, які не вміють правильно керувати країною. Знову попереду замаячили грядущі вибори. І знову народу доведеться вибирати менше з двох зол. Політична криза в Україні несподівано ускладнилася масованою блискавичною «героїчною епопеєю» Кремля в Грузії. І хоч Саркозі вдалося підписати з Медведєвим «худу» угоду про мир, наслідки російського «бліц-крігу» ще довго нагадуватимуть про себе. Колись Черчилль про ганебну «мирну» Мюнхенську угоду сказав Чемберлену: «Ви втратили обличчя і знайшли війну». Цікаво, що б він сьогодні сказав Саркозі про подібну Московську угоду?
Насправді, грузинські події — це лише видима частина «айсберга». Адже Москву на Кавказі зацікавила не грузинська гілка з мандаринами, а нафтова гілка Баку — Джейхан, контроль над якою дав би їй можливість диктувати свої умови Заходу. Таку ж роль грає і її ЧФ у Криму. Прагнення великих держав до гегемонії на світовій арені не кануло в Лєту в ХХI сторіччі. Якщо дивитися правді в очі, то за димовою завісою можна побачити гру великих держав на світовій шахівниці, де іншим країнам відводиться роль пішаків, які легко приносяться в жертву задля досягнення своїх стратегічних цілей. Україна вже поставила на кін у цій грі ва-банк. На такому химерному непередбачуваному міжнародному та внутрішньому політичному тлі Україна виявилася в епіцентрі вогнища боротьби, яке розгоряється між США та Росією. Як же знайти вихід із цієї ситуації? Про що говорить історія? Мирна передишка між двома світовими війнами становила чверть сторіччя. Коли утворився інститут НАТО, цей передих досяг рекордної позначки 1963-х років. Ось яку модераторську роль відіграє НАТО. Подобається воно нам чи ні, але це історичний факт. Якщо дивитися правді в очі, не НАТО розширюється на Схід, а, навпаки, відцентрові сили змушують східні країни відриватися від тотальної залежності від колишньої метрополії та спрямовувати свої погляди на Захід, до НАТО.
Якщо зрозуміти корінь проблеми, то можна сформулювати і компромісне розв’язання. Росія не хоче мати біля своїх кордонів НАТО — це головна складова проблеми. Україні дискомфортно мати на своїй території ЧФ Росії — це інший бік аспекту. Висновок напрошується сам собою — полюбовне цивілізоване розлучення. Росія відмовляється бути в «приймах» в Україні, а Україна відмовляється бути в «приймах» у НАТО.
З якої боку не подивитися, вигода обопільна. Росія заощаджує мільйони, відмовляючись від оренди території для ЧФ у Севастополі, а Україна створює тут курортну зону європейського рівня і центр міжнародного туризму. Сценарій гіпотетичного нейтралітету України давно витає в повітрі і його озвучено депутатами ВР. Історія нагадує нам про дивовижний ефект нейтралітету Фінляндії. З 1944 року Радянський Союз орендував у Фінляндії на 50 років військово-морську базу Порккала-Удд. Коли Фінляндія оголосила про свій нейтралітет і зобов’язалася не вступати до військових блоків ворожих для СРСР, Москва вже за 11 років, 1955 року, достроково відмовилася від оренди й вивела свій флот із Порккала-Удд. Ось вам класичний приклад розв’язання важких проблем. Чи всі свої козирі виклали наші дипломати на стіл у Москві, щоб повторити фінський прецедент для України? Якщо Кремль відповість «пас», тоді Україні не буде альтернативи вступу до НАТО. Світові стане ясно, що за ширмою про загрозу з боку НАТО стирчать вуха імперських амбіцій. Нехай народ на референдумі скаже, чи підтримує він нейтральний статус України без НАТО і ЧФ Росії? Час визначатися. Відлік часу пішов до виборів. Без керма український корабель може опинитися не в тихій гавані, а в морській глибині. Ми хочемо жити дружно з Білокам’яною. Тільки б витримала наша шия її міцні обійми.
