Забороняти Компартію не можна! Тому, що ця партія виражає інтереси значної частини населення нашої країни. Заборонити Компартію — значить заткнути кляпом рота 10 665 420 виборців, які віддали свої голоси за комуністів у ході президентських виборів.
Гарні ж у нас демократи — правоцентристи Я. Кендзьор, Ю. Костенко, Г. Удовенко та інші, що ініціювали проект закону про заборону діяльності Компартії. Характерно, що в основу звинувачень цієї партії покладено аж ніяк не сьогоднішню її діяльність, а порушення демократичних устоїв у минулому, її причетність до репресій радянських правоохоронних органів. Обвинувачення Компартії, що грунтуються на минулому, ніяк не можуть виправдати необхідності її заборони і переконати її прихильників у тому, що всі «негаразди», які виникли в нашій країні після проголошення незалежності, відбуваються виключно з вини Компартії.
Заборонимо, мовляв, Компартію — і все стане на свої місця. Країна піде до європейського світлого майбутнього семимильними кроками. Не буде цього.
Ініціатори заборони Компартії, імовірно, дістали уроки з дій ВКП(б), коли та з метою побудови «найсправедливішого демократичного суспільства» на території колишньої Російської імперії розігнала всі політичні партії (кадетів, октябристів, есерів, меншовиків та ін.) і встановила диктатуру однієї партії, діяльність якої вже нікому було критикувати. І отримала тоді ВКП(б) загальний «одобрямс».
Історія знає подібні приклади і в інших країнах світу. Невже ініціатори заборони компартії не знають про те, що сталося в Греції (1937 р.), Чехословаччині (1938 р.), у Франції (1939 р.) та Югославії (1940 р.), коли там компартії були поставлені поза законом. Я вже не говорю про аналогічні події початку 30-х років у Німеччині, де було заборонено всі партії, за винятком націонал-соціалістичної. А може, варто нагадати цим ініціаторам про закони Маккарена-Вуда (1950 р.) та Гемфрі-Батлера (1954 р.), що поклали початок «полюванню на відьом» і дозволили відправити у в’язниці сотні комуністів, обвинувачених у зраді інтересів США?
Хоч би скільки вели тепер мову про захист демократії представники парламентської більшості, дуже важко повірити в їхню щирість. Не маючи можливості переконати населення країни в злочинній діяльності комуністів на цьому етапі, в їхньому прагненні силовими методами захопити владу в Україні, прихильники заборони Компартії самі вдаються до силових методів. Неперевершений «демократ» п. Суркіс відверто, з явним задоволенням, заявив у бесіді з кореспондентом «Дня», що перемогу в справі відсторонення лівих від керівництва Верховною Радою «...було реалізовано певною мірою силовими методами» («День», 16. 02. 2000 р.). З допомогою тих самих силових методів (тиску на карликові партії) створювалася нинішня більшість у парламенті. Сьогодні силові методи використовуються у Верховній Раді, а завтра вони можуть бути поширені на всю країну.
Тому із цілковитою впевненістю можна сказати, що завдання і методи, до яких нині вдається більшість у парламенті, ніяк не сприяють зміцненню демократії і торжеству диктатури закону. В основі дій керівництва парламентською більшістю лежить задоволення і захист особистих матеріальних інтересів, а не захист основного принципу демократії: salus populi suprema lex — благо народу — найвищий закон!
