До редакції надходять відповіді наших читачів на восьму — завершальну — тему другого туру конкурсу «Експерт «Дня». Нагадаємо, як вона звучала: «До подвійних стандартів нашого життя належить, у тому числі, і хабар. Ваше ставлення до національних особливостей хабара: брали, давали, чому? Ваше бачення боротьби із цим явищем». Сьогодні ми друкуємо роздуми на цю тему нашого читача з Миргорода Олексія Полив'яного разом з його рецензіями на кращі публікації «Дня» за тиждень із 9-го по 13 листопада.
Переможців же другого туру конкурсу «Експерт «Дня» ми оголосимо 4 грудня.
За останній конкурсний тиждень вашого часопису такою, що прикувала мою пильну увагу, виявилась публікація без зазначення авторства «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — ОПОЗИЦІЇ: «ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ» ЧИ ДІЯ?» (№ 210) . Думаю, вона зацікавила багатьох (особливо невтаємничених у велику політику на периферії) коментарями і нюансами щодо отримання Є.К Марчуком поважної і відповідальної державної посади — секретаря РНБО. Звісно, вона передбачає не оперативну роботу, зокрема, для знешкодження корумпованих елементів у державній владі, а вироблення стратегічних заходів боротьби зі злом і небезпеками, які чигають на суспільство в перехідний період, який надто вже затягнувся. І жаль, що рішення генерала обійняти пост охоронця держави сприйнято на низах навіть серед прихильників Євгена Кириловича далеко не однозначно. Такий, на жаль, із примітивними і різкими оцінками електорат у глибинці, для якого політичні компроміси і пасьянси — то нечесна гра. Покладатись на європейське мислення і розуміння передвиборних маневрів тут не випадає. Може, не враховано було ось цей аспект у роботі з виборцями. Повертаючись до добірки інтерв'ю з різними політиками та політологами, відзначив би схвалення кроку генерала і виокремив би суто прагматичну спрямованість думок О. Шандрюка. Питання тільки в тому, чого ж тоді УРП відверто провалила парламентську боротьбу?
Власне, шанувальником творчої манери і предмета досліджень О. ГЕРАСИМ'ЮК на телебаченні не був, та й зараз акцентація її студій не викликає захоплення. Зате дуже уважно прочитав «МИ ЩЕ ПОЛІТАЄМО» (№ 210) , оскільки дотепна метафоричність, непередбачуваність асоціацій і парадоксальність внутрішньо фразових висновків, химерна логіка суджень інтригували і приносили насолоду легкістю творення, технологічною вправністю. Після таких вишуканих «гротесків» мовби аж радієш: хоч ми у своєму містечку до такого не скотились, як у сучасному українському «Чевенгурі» О.Герасим'юк.
Довго міркував, що поставити на третю позицію. Вибирати особливо ні з чого: політика, політика і ще раз політика. Вочевидь, недостатньою в газеті чільністю світських тем, життєвих проблем, незаангажованих політично, й зумовлюється обмежений попит на «День». Воля редакційного колективу — вибирати курс і налаштовуватись на певне читацьке коло, однак і орієнтуватися винятково на тих, хто закликає бути не всім зрозумілими, певною мірою ризиковано. Можна залишитись без масової аудиторії, а відтак і без кількісно переважаючого електорату на 2202-й і 2004-й рік.
Повертаючись до вартого уваги матеріалу, хочу зазначити, що запам'ятався виступ харків'янки І. ЗАХАРОВОЇ «ТО ЧИ ПОТРІБНІ МИ НАМ?» (№ 208) . Упала в око парадоксальна назва, а потім, занурившись, віднайшов і відповіді на запитання, котрі нуртували тривалий час і не відпускають і дотепер, а також схвалив би авторку за вихоплені із «сіроми» і дипломованої публіки типажі, які рівнозначні дилетантам і простакам у питаннях вищої, аніж містечковий, районний, рівень політики. Навіть історики за фахом не можуть у практичній площині усвідомити й використати під час вибору, в цьому випадку Президента, класичну і приголомшливу за своєю простотою і глибиною думку Є.К. Марчука, що йти в XXI століття з ідеями ХХ — це трагічний анахронізм. Воістину все геніальне просте. Недарма ж майже кожне солідне видання цитує та обігрує афоризм Євгена Кириловича. Ще один момент зі статті правозахисниці виокремив би: не в усіх бідах винна влада, на що без міри педалював і «День», а й психологічно упосліджений комуністичною пропагандою народ, який усе ще перебуває під її гіпнозом і готовий, принаймні значна його частина, знову «відключитися».
Висновок після цього принагідного дослідження: скільки ще треба попрацювати над декомунізацією мас, окрім, звісно, того, що головне слово за могильником комуністичних утопій — ефективною соціально зорієнтованою і «моральною» економікою.
Щодо «твору на вільну тему» про хабарництво і хабарі, то, даруйте, одразу промайнула думка: а чи не вирішила редакція запопадливо відгукнутися на призначення Є.К.Марчука секретарем РНБО і доступними їй засобами завзято виявляти осередки затятих користолюбців із наступним знешкодженням їх загонами відповідного призначення? Розумію, що пишу собі ж на шкоду, проте саме така асоціація постала першою. (Підозрілість, дещо надмірна. Наша газета зверталася до читачів з приводу хабарів ще і до призначення Є.Марчука, оскільки ми вважаємо, що говорити відкрито, гостро про існуючі проблеми в суспільстві — це і є головне завдання журналістики. Тим більше, що не йдеться ні про «знешкодження конкретних користолюбців», ні про залучення до цього наших читачів. Йдеться про осмислення явища — і можливі способи зміни ситуації. — Ред. ). Тема для мене непідйомна, бо ніколи не брав і ніколи не давав. Може, тому й «на старість» лишився з єдиним набутком: знаю, як можна з 10 соток запастися на зиму. А не відчувши «ауру» хабарництва «на собі», не побачивши її нутро, можна відбутися загальними фразами, не більше. Знаю тільки, що хабар у 300 крб. урятував мені життя в трирічному віці. Тепер розумію, як же інакше за тієї ситуації можна було змусити спеціаліста подолати бюрократичні бар'єри, щоб він зміг оглянути «не його» пацієнта? Утім, посидівши і поміркувавши над відповіддю, зробив і собі відкриття. Дріб'язкові фактики пов'язати в систему наразі можна. Але ж дозвольте, ви вимагаєте анкетні дані, ще й фото. Усе це, скажімо, оприлюднюється, а керівництво на місцях робить відповідні висновки. І чим закінчиться «твір на вільну тему», не хочеться й загадувати. Чи передбачили в редакції такий ось поворот начеб морально бездоганного, благородного і хвацького опитування? Ви ж самі розтлумачували чи не в кожному числі своєї газети, в якій мстивій системі маємо «щастя» існувати. Від неї залежна більшість із нас, «перевиховувати» її доведеться ще довгенько.
Насамкінець подякував би всім, хто читав наші листи, переймався нашими думками, часто наївними, неоковирно висловленими, до того ж здебільшого нерозбірливо написаними. Особливо редакторові, що своєю владою підводить під читацьку думку цілі шпальти, зважає на неї, та ще й влаштовує для скорих на перо конкурси з винагородами. Даруйте, що висловив щось ущипливе на адресу однієї із взірцевих газет України. Зробив це з найкращих міркувань і згідно із принципами свободи слова, думки, загалом демократії, які так ревно відстоює ваш часопис. Дякую за вашу благородну й необхідну місію в Україні.
Успішної передплатної кампанії.
З пошаною,
Олексій ПОЛИВ'ЯНИЙ
Миргород
