Чарівний ліхтар — також фантаскоп, лампаскоп, скіоптікон, туманні картини, Laterna magica латиною — так називався апарат для проекції зображень, винайдений у XVII столітті. Власне, він уперше явив людям зупинену і знову відтворену мить: диво, набагато пізніше розтиражоване фотографією і кінематографом. Називаючи нову рубрику «Чарівний ліхтар», ми не претендуємо на роль давнього «театру фантасмагорій», влаштовуваного сподарями фантаскопів. Наш «Ліхтар» — скромніша забава. Тут з’являтимуться світлини, кінокадри, можливо, навіть репродукції графіки чи живописних полотен — а коментарі до них писатиме журналіст «Дня», кінокритик і шанувальник візуальних мистецтв Дмитро Десятерик. Вочевидь, це буде суб’єктивне — та, зрештою, будь-який погляд є суб’єктивний, а талановито створений образ якраз і вабить можливістю суперечливих суджень про нього.
Сонячний день. Три пари ніг на двох. Впадають в око шкарпетки з несподіваними кокетливими смужками, натягнені на пальцях, явно на межі розриву, а також обвислі й нерівно закочені (спека? заходив у воду?) холоші, світлі плямки на бровах у пса, його схилена набік і вниз голова. Пес не виглядає переляканим, радше нашорошеним — просто він, як і всі безпритульні тварини, взагалі дивиться на світ зі звичним побоюванням. Людина так само, як навіть і не волоцюга, то живе злиденно. Таких собак, чорно-білих бровків — багато, і людей у таких штанях, з латками на колінах, чимало. Одні другим вони навряд чи допоможуть, хіба що Залатані Штани зроблять ось таку будку з самих себе, а пес стерегтиме цей прихисток як зможе.
Біхромна фотографія парадоксальна своєю природою: приховуючи кольори, вона водночас загострює смислові контрасти або збіги. Світлі латки на штанях розпливаються білим по череву і лапах пса, останній сам, у певному сенсі, через те видається залатаним, штопаним-перешитим бозна з якого лахміття, котре природа, породивши вже все їй необхідне, кинула абияк, — і рештки зрослися ось в оце створіння.
Хтось вірить, що життя складається зі смуг, чорне міняється білим, невдача — щастям, але цей пес, та й, можливо, його тимчасова людино-будка знають, що доля стрибає по латці вправною голкою, а часом і меткими ножицями, і древні сестри-богині Парки не крутять ніяке веретено, а лише цілу вічність перелатують один-єдиний шмат старого рядна. На якому знайдеться місце і цій світлині.
