Два роки тому тішився, отримавши в подарунок перевидану в Харкові книжку Дмитра Яворницького «Дніпрові пороги». Про перевидання її мріяв давно, ще з тих часів, коли вперше тримав у руках віднайдений у фондах Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки першодрук 1928 року, а пізніше його перевидання 1989 року. Якість чорно-білих ілюстрацій не задовольняла і аж ніяк не сприяла відтворенню (хоча б в уяві) такого грандіозного природно-історичного комплексу, яким були пороги. Видавець Олександр Савчук (до речі, кандидат філософських наук і викладач університету) зробив справжній подарунок поціновувачам української минувшини. Видавництво, ним засноване, спеціалізується на публікації наукомістких праць з історії культури, мистецтвознавства, етнографії, їх супроводжують фахові коментарі, багатий ілюстративний матеріал. Наведу, як приклад, «Повну академічну збірку творів» Григорія Сковороди або «Студії з української етнографії та антропології» Федора Вовка. При перевиданні «Дніпрових порогів» було збережено стилістику та нумерацію сторінок оригіналу (навіть шрифт і віньєтки), значно покращено поліграфічне відтворення світлин, усунено друкарські помилки і неточності. Передмову і розлогі коментарі до книги підготував науковець з Національного заповідника «Хортиця» Олег Власов.
У році, що минув, побачила світ його власна книжка «Пороги Дніпра». Ось що Олег розповів про роботу над нею: «До теми Дніпровських порогів я прийшов у середині 1990-х років через зацікавлення пішохідним туризмом. Виявилося, що менше ста років тому зовсім не обов’язково було вирушати кудись за сотні кілометрів, щоб побачити дивовижні природні красоти. В ті часи Запоріжжя мало чи не такий самий потужний туристичний потенціал, як Крим або Карпати: посередині Хортиця, з півдня — неозорі плавні Великого Лугу Запорозького, з півночі — Дніпрові пороги. З часом все це поглинули штучні «моря», а рідне місто перетворилося на один з остогидлих мені ідеологічних символів перемоги людини над природою. І пороги Дніпра здавалися якоюсь легендарною та загадковою, а головне — надзвичайно далекою від сьогодення країною, що її навряд чи коли-небудь можна буде уявити у подробицях. На щастя, це було зовсім не так.
На початку 2000-х я працював у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї. Наш відділ готував велику виставку, присвячену 70-річчю пуску Дніпрогесу («Дніпрогес — підкорення стихії»). Серед інших цікавинок на очі потрапили унікальні речі: світлини часів Дніпробудівської археологічної експедиції та величезний, надрукований у 1929 році, «План порожистої частини ріки Дніпра» з додатків до проекту Дніпрогесу І.Г. Алєксандрова.
Дивно, але до того я, так само як і більшість тодішніх любителів природи та історії, думав, що подібних планів просто не існує («все знищили кляті комуняки!»). Отже, план зайняв почесне місце на виставці, а в голові визріла ідея — укласти деталізовану карту Дніпрових порогів, помістивши на ній якомога більше географічних назв порогів, забор, островів, скель, примітних каменів, балок тощо. Така карта стала б прекрасним доповненням до книги Д.І. Яворницького «Дніпрові пороги».
У 2006 році в науковому щорічнику «Музейний вісник», заснованому Запорізьким обласним краєзнавчим музеєм, вийшла моя стаття «Картосхема Дніпровських порогів», де було 296 топонімів. Та хотілося донести інформацію і до широкого загалу. Незабаром археолог, теперішній генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Максим Остапенко в архіві Інституту археології у Києві натрапив на вражаючий документ — схему порожистого Дніпра, накреслену від руки професійним лоцманом Олексієм Девладом у 1929 році. Вона дала можливість нанести на мою, ще не видану карту, додатково кілька сотень нових об’єктів. «З карти треба зробити атлас, додавши до нього невеликий довідковий текст і кілька світлин» — подумав я. Проте час ішов, атлас все не видавався («бо нема грошей»), а «довідковий текст» розростався. Нарешті, у 2011 році, завдяки допомозі приятеля-туриста Олексія Андрущенка потрібні кошти були зібрані, й моя маленька мрія здійснилася — побачила світ сувенірна карта-схема «Пороги Дніпра на початку ХХ століття», де було вже біля 600 топонімів. Цей проект виявився напрочуд вдалим, а от текст (це була вже ціла книга «Пороги Дніпра») так і лежав у шухляді. Тепер книга росла головним чином за рахунок тих унікальних джерел, які знаходив у інтернеті. Та іноді здавалося, що далі мрій справа навряд чи колись піде.
Аж ось, у 2015 році, з Харкова телефонує видавець Олександр Савчук:
— Чи не хотіли б ви взяти участь у перевиданні «Дніпрових порогів» академіка Яворницького?
— О! Звісно ж! Але Яворницький, це, звісно, прекрасно, та треба йти далі. Дмитру Івановичу, мабуть, не дуже б сподобалось, що одна з його улюблених тем стоїть на місці...
— Ну, давайте все ж таки спочатку «Дніпрові пороги», а потім, можливо, — «Пороги Дніпра».
Навесні наступного року третє видання «Дніпрових порогів» — справжній витвір поліграфічного мистецтва — побачило світ. Презентація книги в різних містах України стала прекрасним приводом зайвий раз торкнутися проблем екології Дніпра та стану пам’яток давнини на його берегах. А для мене робота над примітками до книги Яворницького дозволила ще більше доповнити свою.
У серпні 2016 року я нарешті побував на порогах Південного Бугу, що на Миколаївщині. Подорож ця неочікувано сильно приголомшила, вразила й надихнула. Повернувшись додому, засів за роботу з твердим переконанням: «Я її зроблю!»
Хочу подякувати всім, хто мені допомагав чи просто підтримував морально — працівникам Національного заповідника «Хортиця» Олегові Тубольцеву, Тетяні Шелеметьєвій, Дмитру Кобалію, Олені Кравцовій, запорізьким краєзнавцям Юрію Вілінову та Віктору Пеннеру, адміністратору сайта Chortitza Вікторові Петкау (Німеччина), усім учасникам груп «Дніпрові Пороги», «Атипичное Запорожье» та «Новые экскурсии по Запорожью» у «Фейсбуці», дайверу Юрію Батаєву і багатьом-багатьом інших. Особлива подяка — директору Запорізького обласного краєзнавчого музею Михайлу Мордовському — творцю прекрасного макета книжки «Пороги Дніпра» та видавцю Олександру Савчуку, який не тільки довів справу до кінця, а й знайшов якнайкраще співвідношення ціни та якості кінцевого продукту».
Автор присвятив свою працю Міжнародному дню дій проти гребель 14 березня, а також захисникам України — солдатам, добровольцям і волонтерам. В «Порогах Дніпра» самого тексту 364 сторінки, 125 оригінальних ілюстрацій (раритетних поштівок, світлин із фондів музеїв, інститутів і приватних колекцій), джерельна база включає 390 посилань на легенди, монографії, наукові статті з археології, геології, екології, нотатки мандрівників (від Боплана до Афанасьєва-Чужбинського), путівники тощо. Лише атласів і карт було використано орієнтовно 30. Зрозуміло, що як професійний історик найбільше уваги він приділив історичній складовій феномену Дніпрових порогів.
Ось його власна оцінка своєї праці: «Чи подобається мені книга? Безперечно. Але я знаю, що вона далеко не ідеальна. Хтось знайде якісь граматичні чи фактичні помилки, хтось скаже, що краще було б на крейдяному папері та в кольорі, хтось зауважить, що певні теми розкриті недостатньо — і будуть абсолютно праві! Дніпрові пороги — велика, неосяжна у своєму розмаїтті країна, описати яку одна людина просто не в змозі при всьому бажанні. Тут насправді потрібна співпраця багатьох спеціалістів — географів, істориків, археологів, геологів, екологів та інших. Тільки тоді, коли ми зможемо показати пороги Дніпра всьому світові у всій красі, можна буде сподіватися, що ця дивовижна країна матиме не тільки минуле, а й майбутнє. Книга писалася не для того, щоб її хвалили, а навпаки, хай кажуть: «Ми можемо краще, ми знаємо більше», — і роблять. Зрештою, можливості для цього дійсно є».
