Долучаючись до розмови про столичні «архітектурні експерименти», яка ведеться на сторінках «Дня», я пропоную всім замислитися над розрахунками необхідної пропускної спроможності центральних вулиць Києва для ситуації, коли всі фітнес-, бізнес- центри та житлові вежі-хмарочоси, що планує звести пан Бабушкін на подвір’ях шкіл, дитсадків, територіях стадіонів, парків, скверів Києва, буде побудовано. Кожне з таких творінь потребує під’їзних шляхів для автомобілів (адже багаті люди, для яких це твориться, пішки не ходять). Тому для кожної вулиці центру потрібно розрахувати: скільки авто повинна вона пропускати?
Уже зараз по вулиці Толстого, де я мешкаю, проїзд на авто двох кварталів може зайняти 20 хвилин (попри 5 хвилин пішки!), і стоїть густий смог. А ще ж не побудовано майже нічого з гігантів. Мені ясно, що для збільшення пропускної спроможності вулиць треба повирубувати усі каштани та бульвари — все, що ще не вирублено (бо вже маємо «лисими» цілі ділянки Хрещатика, Володимирської тощо), знести історичні будівлі, щоб зробити зручні під’їзди до новобудов. Тобто перетворити Київ на «застиглий камінь без музики», на скупчення кам’яних велетнів, сполучених шосейними шляхами. Такі картини років двадцять тому малювали діти на тему «Місто майбутнього», але за ці роки Європа зрозуміла, що таке «щастя» в американському стилі їй не потрібно, і тепер, наприклад, ціла Данія, на чолі з королем, пересіла на велосипеди.
Тому пропоную:
1. Знайти у бюджеті міста кошти та замовити фахівцям розрахунок потрібної ширини вулиць центру, достатньої для доставки запланованої кількості людей, що будуть розміщуватись у новобудовах, і порівняти з тим, що маємо.
2. Спитати у бізнесменів і просто багатих, чи згодні вони ніколи не мати змоги випустити дитину у двір, прогулятись пішки вулицями чи парками після напруженого дня, помилуватися ще не закритими кам’яними потворами краєвидами, аби тільки жити та працювати поближче до адміністрації.
