Елементи суперництва товаровиробників у нас є. Зверніть увагу, якими барвистими стали етикетки на пивних пляшках — це результат конкуренції. У нас з'явилися шикарні магазини й акуратні автозаправки, непогані ресторани і ввічливі продавці. Отже, можливості витратити гроші є, якщо у вас удосталь цих барвистих папірців. Інша справа, що сфера дії конкуренції дуже звужена, вона так і не стала локомотивом економіки. Як результат — багаторічна тяжка криза. Щоб бізнес жив і розвивався, у нашій країні підприємцеві потрібен «дах», «блат». Нам, народженим під сузір'ям «совка», здається абсолютно природним такий стан речей, коли родинні зв'язки, кланові і групові інтереси ставляться вище за інтереси загальнонаціональні, уселюдські, нарешті. Ми вважаємо за нормальне «підмастити», «дати на лапу». А взяти — і поготів. У нас це називається «уміти жити». Чи може у суспільстві, де немає правової рівності громадян, існувати конкуренція у сфері економіки? Лише як виняток, як поодинокі випадки.
У політичній сфері картина приблизно така ж. Просто на наших очах за якихось п'ять місяців політичний режим змістився у бік більшого авторитаризму: як тільки почалася передвиборна кампанія, фактично було знищено свободу слова. У нас з'явився «технократично-електронний авторитаризм». У його основі — маніпуляція масами за допомогою електронних ЗМІ.
У сфері духовній ситуація не краща. Ми живемо в закритому суспільстві, де невміння вислухати іншого — мало не чеснота, де парламентарі здатні учинити бійку. Змагання і співіснування основних соціально-філософських теорій (наприклад, лібералізму, соціал-демократії, консерватизму) поки що немає. Люди просто не знають, що таке, наприклад, «соціал-демократія». Атмосфери терпимості не склалося. «Ліві» звинувачують «правих», «праві» — «лівих», а всі разом ненавидять демократів. Феноменальна популярність головної «прогресивної соціалістки» — важливий показник нетерпимості, озлобленості і мстивості, що накопичилися в суспільстві.
Дуже показова ситуація у сфері духовно-релігійній. Замість бородатих батечків чотирьох церков, зайнятих поділом майна і боротьбою один з одним, до нас ідуть дядечки у піджаках, ділові і переконливі, з відчутним заокеанським акцентом.
Проте я не впевнений, що наша держава, яка ототожнює свої інтереси з інтересами чинуш і бюрократів, здатна розвивати конкуренцію — чи то у сфері економіки, чи в будь-якій іншій сфері. Обмежити монополізм, запровадити чесні правила гри — це не в її інтересах. Певну роль могла б відіграти зміна правлячих еліт — у керівництво країною прийшли б інші люди й інші ідеї. Та цього мало. Демократія — процес еволюційний, це — плід традиції. Не можна думати, що якщо ми прийняли Конституцію і провели вибори, то в нас уже і демократія є. Те, що у руках у нас з'явилися виборчі бюлетені, а у кишенях уже не відривні купони чи трудодні, а гривні або долари, не робить нас більш вільними. Люди у посттоталітарних режимах тікають від свободи. І завдання держави не тільки розвивати конкуренцію, але і зменшити ризик для всіх, хто вирішить цією свободою скористатися, прищепити не тільки почуття власника, а й почуття відповідальності перед суспільством, здатність до співпраці, кооперації. Комунізм привів нас до морального і фізичного виродження, тож поворот у бік ліберальних цінностей, поваги до людини, поваги права меншості — неминучий.
Андрій МАКЛАКОВ, журналіст
Біла Церква
