Як відомо, люди смертні, причому часто — смертні неочікувано. І в часі між геніальним піаністом Ваном Кліберном і суперечливим венесуельським лідером Уго Чавесом цей світ залишила моя теща — скромна трудівниця Поліна Потапівна Старченко, яка працювала завідувачкою дитсадка в Пісківці на Київщині, а вийшовши на пенсію, зігрівала своїм теплом рідних і сусідів.
Ще не прийшовши як слід до тями від усвідомлення непоправної втрати, ми з дружиною відразу наразилися на одну з норм КПК, який набув чинності 1 січня. Лікарі київської лікарні пояснили: тепер після розтину й отримання лікарняної довідки про смерть треба мчати до районної прокуратури, писати там заяву (обов’язково від близького родича! — а що, коли їх у покійного немає?!) й отримати дозвіл на поховання й на перевезення тіла (Поліну Потапівну ми мали везти до неблизької Пісківки, де на цвинтарі спочивають її рідні).
Прокуратура від лікарні далеко. У прокуратурі є перерва на обід. Зайти туди далі вестибюля з чотирма кріслами для відвідувачів зараз взагалі не можна, а коли викликати до вас відповідного працівника, — вирішує черговий на вході. Але нам невимовно пощастило. За півгодини ми довідку отримали. Хоча в лікарняному морзі нас попередили: зазвичай на це йде кілька годин.
Усім зрозуміло: й для померлої в лікарні літньої людини, й для самих працівників прокуратури ця довідка — абсолютна формальність. Нам спершу її було виписано на Галину Потапівну, а потім переправлено на вимогу дружини — але на Паліну. Працівник прокуратури сказав, що «і так сайдьот», а ми перед обідньою перервою вже й не наполягали. Так бідна Поліна Потапівна в документі Паліною й лишилася.
А коли людина вмирає сьогодні в тій-таки Пісківці, — то її треба везти на розтин у Бучу (60 км), вертатися в Бородянку по прокурорську довідку (30 км), знову їхати в Бучу (30 км) і аж тоді — в Пісківку (60 км). І так по всенькій соборній Україні: люди, й так приголомшені горем, змушені витрачати час, нерви та гроші (неблизькі поїздки витратні) для здобуття абсолютно формальних і нікому не потрібних довідок...
Отже, маємо ще один вияв державної жорстокості щодо всіх нас. І водночас вияв абсолютної некомпетентності й байдужості при ухваленні рішень. Бо ж ті, хто голосував за новий КПК, напевно, й не приміряли цю норму на реальних людей, яким доведеться її виконувати. Чи, може, для депутатів правлячої коаліції особиста присутність у прокуратурі при отриманні довідки з дозволом на похорон рідної людини не обов’язкова?
Не беруся оцінювати нове КПК — адже навіть юристи-правозахисники висловлювали щодо нього діаметрально протилежні судження. Але цілком очевидно, що цю жорстоку й безглузду норму потрібно якнайшвидше виправити. Прокурорський дозвіл слід лишати тільки для випадків, коли в зв’язку зі смертю порушено кримінальну справу. За все інше мають відповідати лікарі, як це й було до 1 січня цього року.
І політична сила, яка проведе таку зміну, здобудеться на подяку мільйонів людей. Адже з цією печальною проблемою рано чи пізно доведеться зіткнутися всім.
